Презентация на тему Презентація з української літератури Жінки у драмі кохання Т.Г.Шевченка

НАДІЇ
Т.Г.Шевченко, як і кожен

поет, закохувався часто. Однак лиха недоля переслідувала його все життя , не даючи йому щастя жити в шлюбі, у любові з дружиною, про яку мріяв.
Хто надихав Шевченка на ту творчість його?
У біографії Шевченка про любов, цю переважну сторону людського існування, а тим більше поетичного існування, майже промовчується. В тому, кого і як любив творець - один із ключів до його творчої спадщини, до розуміння головних його сюжетів, до розгадки його соціальних, політичних, життєвих ідеалів. І особливо це вірно у відношенні до Тараса Шевченка, що палко кохав у житті і кохав не „пристрастю", не ради „нервового піднесення", а кохав, шукаючи в любові той великий зв`язок із суспільством, поєднання з людськістю, розв`язки самотності - особистої і громадської, - які роблять любов наймогутнішим, найповнішим виразом внутрішнього єства людини.

кохання Т.Шевченка. Юна Беатріче його поезії була занапащена москалями

і стала покриткою
Ми вкупочці колись росли,
Маленькими собі любились,
А матері на нас дивились
Та говорили, що колись
Одружимо їх. Не вгадали.

Історія знеславленої Оксани, скупі братові слова про поведінку занапащеної дівчини пройшли через поеми й повісті Шевченка. І ми побачимо, як пізніше цей тип фатально буде подобатися Шевченкові в жінках, змушуючи його шукати в них ту, “справжню” – подругу, дружину, порадницю, якою в дитинстві ввижалася йому Оксана.

( старша, лагідна, опікувалася сиротою), теж “чорнобрива” – друге

юнацьке кохання Шевченка, овіяне чарівністю чужого великого міста Вільно, чужого народу й чужої мови.
Вона навчила дворового козачка пана Енгельгардта польської мови, по – сестринськи жаліла його, перша дала гостро відчути різницю між вільним і кріпаком, між долями хоч і бідної, але вільної людини і раба.

захоплення натурницею, яку він вивів під ім’ям Паші в

повісті “Художник”. П’ятнадцятирічною входить в його академічну мансарду ця молода натурниця з розпущеним волоссям , напівдитячим ротом і великими очима, а тридцятирічною знову відвідує ту саму майстерню тепер уже немолодого хворого Шевченка в 1859 р. Через багато років, повернувшись із заслання, він зустрічає в крамниці свою давню знайому, бо в альбомі Шевченка вона, Амалія Клоберг, записує свою адресу.

в 1843 році в рідну Україну. І саме в

ці роки – 1843 – 1847 –переживає він справжнє своє, єдине велике кохання. До цього він зовсім не думав про шлюб. А після, як реакція на його безнадійність, з’являється в поета те характерне для нього і вже незмінне упродовж усього життя бажання мати свою родину, свій дім, дружину, тихий і надійний захисток. Це бажання невдовзі переростає в гостру душевну потребу.

Тарасові було 29 років, в його життя увійшла гарна

і дуже молода, але одружена і мати двох дітей - Ганна Закревська. Шевченко і Ганна зустрілися серед шумного балу. Це був пишний бал, повний радісного гомону й молодої романтики кохання. Шевченко «довго сидів біля неї і все просив на пам`ятку хоч одну блакитну квітку, якими була оздоблена її сукня. Молода жінка жартувала і, жартуючи, відмовляла. Тарас Григорович одначе умудрився і відірвав одну». Часто згадував Шевченко про цей банкет.Але раювання святого диво-кохання мусило припинитися, Ганна у листі до Тараса пише: „...я розраховую на твердість Вашого характеру і думаю, що Ви виконаєте моє прохання не для мене..." Це прохання було, очевидно, небезпідставне: Ганна зазнавала осуду від мужа і родини

для нього це була мрія про просту дівчину з

рідних країв і щоб він, старий, подобався їй.Коли із Петербурга їхав на рідну Україну, щоб купити садибу, пошукати наречену, затримався на кілька днів у Москві, де відвідав родину Максимовичів.
Там Шевченко і познайомився з його молодою дружиною Марією, якій того ж вечора подарував автограф одного з найкращих своїх ліричних віршів „Садок вишневий коло хати". Тарас Шевченко і Марія Максимович листувалися. Поет навіть в одному з листів вислав їй своє перше фото.
Ось кілька фраз із листа Тараса до Марії. „Спасибі вам, моє серденько, що ви мене згадуєте і «не забуваєте моєї просьби".„Мій любий, мій єдиний друже! Спасибі вам, моє серденько, за ваше щире, ласкаве письмо... Утекти хіба нищечком до вас та одружитись у вас і заховаться".
Уже на Україні Шевченко після відвідування Максимовичів пише поему „Марія".

княжна, дочка колишнього віце-короля   Саксонії, вельможі князя Миколи Рєпніна,

Варвара,    правнучка гетьмана українського, готова була на все для Шевченка, безмірно його кохаючи. Княжна хотіла стати музою і моральним наставником поета, не взявши до уваги того, що талановиту людину не можна тримати в рамках, які інколи бувають гіршими за кайдани.

1855 років йому знову зблиснуло кохання – і обірвалося.

В Новопетровську фортецю приїхав новий комендант Іраклій Усков з дружиною і дітьми. Перше, що зігріло Шевченку душу, були діти. Поет щиро полюбив їх. Захоплення дітьми перейшло у схиляння перед матір’ю. Агата Ускова здавалася йому вищою досконалістю.
Але хтось пустив брудну плітку. Хтось комусь щось сказав. Дійшло до комендантші. І комендантша замість прогулянок стала сидіти вдома і невтомно грати з гостями у преферанс.
Повітряний замок, побудований поетом, розвалився. Тверезий розум Шевченка, на хвилину одурений, побачив Ускову такою, якою вона була насправді, - звичайна манірна провінційна дама з міщанськими інтересами.

заслання знову пробуджує в Шевченка прагнення мати сім’ю. Він

постарів, хворий, змучений цингою, лисий. А проте, застрявши по дорозі до Петербургу в Нижньому Новгороді на п’ять місяців, він закохується в молоденьку актрису Катерину Піунову і освідчується їй, незважаючи на двадцять вісім років різниці між ними. Він попросив руки Катерини у її батьків.
Шевченку не відмовили прямо. Але його більше не запрошували в дім, і сама дівчина уникала його. Поведінка Піунової та її батьків така нетактовна, що навіть довірливий і закоханий Шевченко починає прозрівати

зовні дуже схожа на Марію Максимович - вона полонить

душу поета, пробуджуючи знову надію знайти милу серцю дружину. Поет, присвячує своїй коханій вірш „Ликері":
„Моя ти люфо! Усміхнись      
І вольную святую душу,
І руку вольную, мій друже,
Подай мені."
Молода, свіжа, не дуже красива, зате з чудовим русявим волоссям, тонка у стані Ликера зачарувала його. Ця зовнішність приховувала звичайне самолюбство, лінощі, жадобу до подарунків. Але закоханий не бачить темних плям на сонці свого кохання.

як і роман з Усковою. Не пощастило йому одружитися,

сльозами – водою розлилося “святеє диво”…