Презентация на тему Лекція 2. Становлення глобальної економіки.

означає економічні відносини, що відбувалися поза рамками окремих держав

чи груп країн, що охоплюють увесь світ.
перехід від індустріальної до постіндустріальної стадії економічного розвитку
основна ознака: зростаюча взаємозалежність економік країн світу, все більша цілісність та єдність світового господарства
посилення відкритості національних ринків
поглиблення міжнародних виробничих зв'язків.

суб'єктів за державні рамки
вихід національних корпорацій на глобальний ринок

перетворення національних корпорацій у ТНК, а потім - у глобальні корпорації
неможливість вирішення більшості економічних і соціальних проблем на національному рівні;
 зростання залежності економічної ситуації у більшості країн від ситуації в країнах-лідерах глобалізації;
  зростаюча доларизація національних економік
 посилення добровільно-примусової координації національної економіки і фінансових стратегій та політик на глобальному рівні (особливо в галузі торгівлі, фінансів, екології, зайнятості, еміграції).

ринків, фінансів, товарів і послуг, створені в першу чергу

ТНК.
прискорюється після появи електронних грошей і засобів переміщення капіталу завдяки розвитку, інформаційних технологій.
 електронні гроші і засоби переміщення капіталу кардинально змінили правила “бізнесової гри”
прийняття політичних рішень значно впливають на економічні рішення

економіці існує менше можливостей для автономних національних економік.
призводить практично

до нездатності регулювання функціонування ринку й системи виробництва на національному рівні в окремо взятій країні у відриві від світогосподарських процесів й стану міжнародної кон’юнктури
диктує усім країнам правила щодо взаємного існування та взаємодії на міжнародному рівні
визначена мета – створення єдиної світової глобальної економіки та політичної системи.

та нерівномірно 
змінюється природа економічних циклів та форми прояву економічних

криз
причини останніх світових криз: кризи на фондових ринках (криза “Доткомів” 2001-2002 рр.), ринках нерухомості (криза у США 2007-2009 рр.), які через механізм функціонування глобальних фінансових ринків трансформувалися у глобальну фінансову кризу 2008-2009 рр.
глобальна економіка потребує значної трансформації антикризової політики в нових умовах.
нездатність традиційних методів реалізувати антикризову політику
антикризова політика потребує орієнтуватися на інтереси не тільки однієї країни, але й економічно пов'язаних країн ( боргова криза країн Південної Європи)

і соціального розвитку країн.
рівень життя “багатих” і “бідних” країн

кардинально різниться.
маємо  “самопідтримуюче економічне зростання” та “пастку бідності”
“пастка бідності”: соціально-побутові умови для населення, низька продуктивність праці, погана організація виробництва і викликана всім цим масова убогість відлякують іноземних інвесторів
капітал має тенденцію перетікати туди, де вже високий рівень індустріалізації та створені необхідні соціальні й технічні передумови та умови його успішного застосування
розподіл матеріальних благ і виробничих ресурсів між багатими країнами Півночі та бідними країнами Півдня все більше погіршується

вдосконалення
глобальна економіка потребує наднаціональних інститутів її регулювання економіки.
вже сформовано

низка міжнародних інституцій, метою функціонування яких є реалізація функцій наднаціонального регулювання окремих соціально-економічних процесів
сформовано інститути для регулювання: Організація Об'єднаних Націй (ООН), Міжнародний валютний фонд (МВФ), світової торгівлі: (СОТ), ринку праці (МОП), Конференція ООН але торгівлі та розвитку (ЮНКТАД
регіональні інтеграційні об'єднання ЄС, НАФТА, МЕРКОСУР, АСЄАН.

перша спеціалізована установа ООН
членами МОП є 185 країн.
приймає конвенції

і розробляє рекомендації, а також встановлює міжнародні стандарти у сфері праці, зайнятості, професійної підготовки, умов праці, соціального забезпечення, безпеки праці й охорони здоров'я.
 здійснює широкомасштабні програми досліджень, а також міжнародне технічне співробітництво
першочерговими завданнями є підтримка демократії і соціального діалогу, боротьба з бідністю і безробіттям, заборона дитячої праці

світі організацій, що надають допомогу з метою розвитку
здійснює свою

діяльність більш ніж в 100 країнах, що розвиваються, здійснюючи фінансову й консультаційну допомогу з метою підвищення рівня життя й поліпшення життя найбіднішого населення
розробляє стратегії допомоги для кожної зі своїх країн-клієнтів у співробітництві з державними органами, неурядовими організаціями й приватним сектором
представництва Банку в різних країнах світу займаються реалізацією його програм, підтримують зв’язок з урядом і цивільним суспільством і сприяють більше глибокому розумінню проблем розвитку.

Рада керуючих і Рада директорів, що перебуває у Вашингтоні.
країни-члени

є акціонерами Світового банку і володіють правом приймати остаточне рішення.
умовою членства в Світовому банку є членство в МВФ
кожна країна має певну квоту в статутному капіталі, пропорційно квоті розподіляються голоси при прийнятті рішень
Міжнародний банк реконструкції та розвитку складає основу діяльності Світового банку

діяльність
ліквідація бідності і голоду
 забезпечення загальної початкової освіти
 заохочення рівності чоловіків

і жінок та розширення прав і можливостей жінок
 скорочення дитячої смертності
 поліпшення охорони материнства
 боротьба з ВІЛ/СНІДом, малярією та іншими захворюваннями
 забезпечення сталого розвитку навколишнього середовища
 формування глобального партнерства в цілях розвитку

інформаційного розвитку національних держав
 створення єдиного світового інформаційного й інвестиційного

просторів
 інтеграція ринків, систем керування ринками і виробничих системам
випереджальний розвитком інформаційних і телекомунікаційних технологій
сокремої уваги для формування наднаціональних інститутів регулювання потребує фінансовий сектор

ефективно використовувати такі традиційних інструментів регулювання як митно-тарифне регулювання,

курс національної валюти, ставки рефінансування
повинна рахуватися з інтеграцією іноземних державних корпорацій, а також пристосовувати такі внутрішні сфери регулювання, як соціальна політика, податкова система, трудове законодавство, система освіти до міжнародних стандартів.
необхідність делегування глобальним інститутам частки суверенітету

володіння природними ресурсами, територіями, інструментами макро- і мікро-регулювання
на ранній

стадії інтернаціоналізації держава вступає у багатосторонні домовленості, які обмежують свободу дій і звужують суверенітет
державний суверенітет втрачає власний зміст
ознакою суверенітету стає не матеріальне багатство, а інтелектуальне, яке не є невід’ємною частиною держави
процес перерозподіл повноважень між національною державою буде відбуватися у 2-х напрямах: передача повноважень наддержавним інститутам; передача повноважень регіонам і муніципалітетам.