давен професія педагога, вихователя займала вагоме місце у суспільстві
– вона початок усіх професій. Адже саме вихователь вселяє у маленьку дитячу душу зернятко віри та надії в себе, у свої сили, яке згодом дасть свої плоди.Думка бути педагогом царює в моїй голові ще з дитинства, коли я саджала за стіл своїх молодших братиків і вчила їх грамоті, відшуковувала цікаву інформацію, щоб навчити їх тому, що знаю я. Я це все робила інтуїтивно, не знаючи, як потрібно поводитись справжньому освіченому вчителеві. Лише згодом, здобувши педагогічну освіту, я зрозуміла, що любов до дітей, яка горить вогнем у моєму серці, загасити не можна. Педагога можна одразу впізнати серед натовпу. Я в цьому переконувалась неодноразово, коли незнайомі мені люди визначали мою професію за певними зовнішніми ознаками.
Дійсно, манера поведінки, розмова, певні рухи можуть видати себе одразу, але найголовнішою ознакою має бути жага до роботи, постійного саморозвитку. Діти дуже чутливі, вони щире ставлення одразу відрізнять від фальші, і до люблячого серцем педагога, який не просто «працює з дітьми», а ділить з ними радощі і печалі, успіхи і падіння, вони будуть летіти щодня.
Дуже точно помітив цю особливість відомий педагог А.С. Макаренко. Він говорив: «Не думайте, що Ви виховуєте дитину тільки тоді, коли з ним розмовляєте, або повчаєте його, або наказуєте йому. Ви виховуєте його в кожен момент Вашого життя. Як Ви одягаєтеся, як Ви розмовляєте з іншими людьми і про інших людей, як Ви радієте або засмучуєтеся, як Ви спілкуєтеся з друзями і з ворогами, як Ви смієтеся, читаєте – все це має для дитини велике значення».
Пам’ятайте, що виховуючи дітей, ми виховуємо майбутню історію нашої країни, а, значить, і історію світу!
