Презентация на тему СЕРГІЙ ПАРАДЖАНОВ(1924-1990) 

якої був важко поранений.
Після виходу збірки віршів «З походу»

(1947) прийнятий до Спілки письменників України. Працював відповідальним секретаремвидавництва «Радянський письменник», редактором журналу «Дніпро», секретарем парткому СПУ.

1949 — під час сталінської кампанії проти «космополітів» відмовився негативно характеризувати єврейських письменників, яких вимагали виключити зі СПУ.
1970-ті роки — активно залучився до захисту прав людини, в тому числі національних. Підтримує стосунки з московськими дисидентами. Член Радянського відділення «Міжнародної амністії».

відомий поет, філософ, пра­во­захисник, дисидент, засновник Української Гельсінської Групи (УГГ).

премії Петрарки (1994).
У радянські часи брала активну участь у дисидент ському русі,

за що була надовго виключена з літера турного процесу. Авторка поетичних збірок  «Над берегами вічної ріки» (1977), «Неповторність» (1980), «Сад нетанучих скульптур» (1987), роману у віршах«Маруся Чурай» (1979, Шевченківська премія 1987), поеми «Берестечко» (1999, 2010). 2010 року опублікувала перший прозовий роман «Записки українського самашедшого», що став одним з лідерів продажу серед українських книжок у 2011 році.
Почесний професор Києво-Могилянської академії, почесний доктор Львівського та Чернівецького університетів. Відмовилась від звання Героя України

премії СРСР, Шевченківської премії.
У 1964—1979 — секретар, 1979—1986 — 1-й

секретар правління Спілки письменників України. Голова Комітету з Державних премій ім. Т.Шевченка (1979—1987).

Депутат ВР СРСР 10-11 скликання (1979—1989), ВР УРСР 9 скликання (1974—1979). Член КПРС (1960—1990), кандидат у члени ЦК КПУ (1974—1979), член ЦК КПУ (1979—1989). Член Комітету Національних премій України ім. Т.Шевченка (09.1996—11.2005).У 1964—1979 — секретар, 1979—1986 — 1-й секретар правління Спілки письменників України. Голова Комітету з Державних премій ім. Т.Шевченка (1979—1987).

Депутат ВР СРСР 10-11 скликання (1979—1989), ВР УРСР 9 скликання (1974—1979). Член КПРС (1960—1990), кандидат у члени ЦК КПУ (1974—1979), член ЦК КПУ (1979—1989). Член Комітету Національних премій України ім. Т.Шевченка (09.1996—11.2005).

представників українського культурного руху шістдесятників. Герой України.
За власні переконання в необхідності

української культурної автономії творчість Василя Стуса була заборонена радянською владою, а сам поет був на 12 років позбавлений волі.

ЦК КП України (1963–1972). Батько Шелеста Віталія Петровича. В ЦК

КПУ:
1954 — обраний другим секретарем Київського міськкому КП України. З цього ж року — член ЦК КП України.
З лютого 1957 — перший секретар Київського обкому КП України.
15 вересня 1961 року відбувся пленум Київського обкому КП України, на якому першим секретарем обкому обрано П.Шелеста.

З липня 1963 по 10 травня 1972 — перший секретар ЦК КП України. Своєю кар'єрою завдячував підтримці з боку М. Хрущова і М. Підгорного, хоча у 1964 року разом з М. Підгорним відіграв важливу роль в усуненні М. Хрущова від влади (про що згодом шкодував).

опору проти русифікації та національної дискримінації українського народу, політичний

в'язень СРСР. Провідник українського національно-демократичного визвольного руху кінця 80-х - 90-х років; Герой України (2000, посмертно). Лауреат Міжнародної журналістської премії ім. Ніколаса Томаліна (1975).

Ініціатор проголошення Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 р. та Акту проголошення Незалежності України 24 серпня 1991 р.
Разом із іншими видатними діячами започаткував в Україні національно-визвольний рух шістдесятників  та дисидентів. Засновник та головний редактор підпільного українського часопису "Український вісник". Член Української Гельсінської групи.
Перебував у мордовських таборах суворого режиму і на засланні. Сумарно пробув у неволі 17 років. У 1990-92 рр. - голова Львівської обласної ради. Народний депутат України з березня 1990 р
Загинув 25 березня 1999 року за нез’ясованих обставин в автокатастрофі на шосе під Борисполем.

року на партійній роботі. Від 1955 року перший секретар

Дніпропетровського обкому КПУ, з 1957 року член Секретаріату ЦК КПУ; з травня 1972 року, після усунення Петра Шелеста перший секретар ЦК КПУ, одночасно з 1961 року — член ЦК КПРС і з 1971 року член Політбюро ЦК КПРС. З 1955 року депутат Верховної Ради УРСР, з 1958 — СРСР, З травня 1972 року член Президії обидвох Верховних Рад. В 1961–1963 та 1965–1972 роках — Голова Ради Міністрів.

З ім'ям Щербицького пов'язане посилення русифікації України (під приводом здійснення процесу «злиття націй»), суворе переслідування діячів українського дисиденства, яке призвело фактично до його розгрому. Повністю підтримував політичний курс генерального секретаря ЦК КПРС Л. Брежнєва, не чинив опору обмеженню прав УРСР.

Перший секретар ЦК КПРС (1964 — 1966), Генеральний секретар

ЦК КПРС (1966 — 1982). Почесний громадянин Дніпропетровська.

Із його діяльністю пов’язані неосталіністська лінія, посилення русифікації, агресивна зовнішня політика, придушення інтелектуальної свободи і прав людини, посилення тотального контролю суспільства з боку органів КДБ, моральна деградація партійно- державної номенклатури.