Презентация на тему Пухлини сечостатевої системи

близько 2—3 %.
Здебільшого це злоякісні пухлини. Добро­якісні пухлини

нирок трапляються рідше.
Розрізняють пухлини ниркової паренхіми та ниркової миски.

ниркової паренхіми.
A. Доброякісні: аденома, ліпома, фіброма, лейоміома, гемангіома, дермоїдні пухлини

та ін.
Б. Злоякісні пухлини: аденокарцинома, саркома, змішана пухлина Вільмса.
B. Метастатичні пухлини нирок.
//. Пухлини ниркової миски.
А. Доброякісні пухлини: папілома, ендометріома.
Б. Злоякісні пухлини: папілярний рак, плоскоклі-тинний рак, саркома.

в її мозковому шарі. Розміри фіброми звичайно невеликі, форма

сферична, колір білястий, консистенція щільна. Перебіг фіброми малосимптомний.
Гемангіома — пухлина невеликих розмірів, червонуватого кольору, розміщена під капсулою нирки або в ниркових сосочках. Консистенція пухлини м'яка, вона легко травмується і кровоточить.
Лімфангіома — пухлина кавернозної будови. Максимальний розмір 2—3 см. Лімфангіоми звичайно множинні.
Аденома — доброякісна залозиста пухлина біло-сірого кольору, яка найчастіше локалізується під фіброзною капсулою нирки. Має сполучноткани-нну оболонку. Клініка аденоми нирки малосимп-томна. Характерна тенденція до переродження.
Дермоїдні кісти нирок трапляються рідко і практично не вирізняються органоспецифічністю.

думка про поліетіологічність цього захворювання.
Однією з причин, яка

призводить до розвитку пухлин нирок, є дисбаланс стате-вих гормонів, зокрема естрогенів, що підтверджується експериментальними та клінічними спостереженнями.
Рак нирки може виникати під впливом променевої енергії.
Є відомості про можливість індукції цього захворювання хімічними речовинами, зок-рема антрахіноліном.

або овальну форму, м'якоеластичну консистенцію, розміри їх коливаються від

кількох міліметрів до 15—20 см, локоспецифічність відсутня.
Уражена нирка на розрізі має строкатий вигляд: чергуються ділянки жовтого, бурого, червоного кольорів.
При рості пухлинного вузла назовні розтягується фіброзна капсула, нирка деформується. Ріст пухлини в бік миски нирки супроводжується проростанням ниркової ніжки. Характерною особливістю нирковоклітинного раку є проростання ниркової та нижньої порожнистої вен у вигляді язика.
Раку нирки властиві гематогенний та лімфогенний шляхи метастазування. Насамперед уражуються легені, печінка, кістки, головний мозок, серед кісток — плоскі кістки та хребет.
Метастази мають остеолітичний характер, супроводжуються патологічними переломами. Лімфогенні метастази найчастіше локалізуються в паракавальних та парааортальних лімфатичних вузлах.

нирки;
парааортальні;
паракавальні.

Категорія N не залежить від локалізації регіонарних

метастазів.

TNM-6 (2002). Т – категорія:
Т — первинна пухлина
ТХ —

недостатньо даних для оцінки первинної пухлини. ТО — первинна пухлина не визначається.
Т1 — пухлина до 7 см у найбільшому вимірі, обмежена ниркою.
Т1а — пухлина не більше ніж 4 см у найбільшому вимірі, обме-жена ниркою.
T1b — пухлина більша, ніж 4 см, але не більша, ніж 7 см, у най-більшому вимірі, обмежена ниркою.
Т2 — пухлина понад 7 см у найбільшому вимірі, обмежена ниркою.
ТЗ — пухлина поширюється на великі вени або надниркову залозу, або навколониркові тканини, але в межах фасції Герота.
ТЗа — пухлина поширюється на надниркову залозу або навколо-ниркові тканини, але в межах фасції Герота.
ТЗЬ — масивне поширення пухлини в ниркову або порожнисту вену(и) нижче від діафрагми.
ТЗс — масивне поширення пухлини в ниркову або порожнисту вену(и) вище від діафрагми.
Т4 — пухлина поширюється за межі фасції Герота.

для оцінки стану регіонарних лім­фатичних вузлів.
N0 — немає ознак

ураження регіонарних лімфатичних вузлів.
N1 — метастаз раку в одному регіонар-ному лімфатичному вузлі.
N2 — метастази раку в кількох регіонар-них лімфатичних вузлах.

віддалених мета­стазів,
МО — віддалені метастази не визначаються.
М1 — наявні

віддалені метастази.

pTNM — патоморфологічна класифікація:
Категорії рТ, pN та рМ відповідають катего-ріям Т, N та М.
pNO — матеріал для гістологічного дослі-дження після тазової лімфаденектомії повинен уключати не менше ніж 8 лімфа-тичних вузлів.

- місцеві симптоми;
- симптоми, пов'язані з віддаленими метастазами.

Звичайно хворі скаржаться на втрату апетиту, схуднення, зниження працездатності, розлад сну.
Важливим симптомом, який спостерігається у 25—30 % хворих, є підвищення температури тіла. Температура може бути субфе-брильною, іноді досягати значних цифр.
Характерною ознакою нирковоклітинного раку є зміна показників крові. Тривала пухлинна інтоксикація, кровотечі, що є наслідком розпаду пухлини, спричинюють анемію.
Слід зауважити, що в окремих випадках може бути навпаки — поліцитемія та еритроцитоз. Такий стан пов'язаний з утворенням пухлиною нирки надмірної кількості еритропоетину.
У хворих на гіпернефрому спостерігається збільшення ШОЕ.
У 5—10 % хворих зі злоякісними пухлинами нирки виникає артеріальна гіпертензія. Механізм її розвитку полягає в ішемізації нирки та стисненні її паренхіми пухлиною, утворенні надміру ангіотензину.

яка промацується.
Гематурія спостерігається у 2/3 хворих і має

певні особли-вості. Вона буває тотальною, короткочасною і безболісною. Больовий синдром з'являється пізніше, коли кров'яні згу-стки обтурують сечовід. Під час масивної кровотечі можлива тампонада кров'яними згустками сечового міхура.
Розтягуючи фіброзну капсулу нирки, проростаючи в пара-нефральну клітковину, пухлина спричинює біль. Цей симп-том з'являється в 70 % хворих. Характерний тупий розпи-раючий біль із локалізацією в попереку.
Наявність пухлини, яка чітко визначається в боці із заходом у підребер'я, є важливою діагностичною ознакою, однак цей симптом характерний для пізніх стадій розвитку пухлини.
Ріст пухлини, обтурація лівої ниркової, нижньої порожнистої вени та вени правого яєчка супроводиться розвитком варикоцеле, тому раптова його поява в чоловіків середнього та похилого віку завжди повинна насторожувати.

стадіях розвитку спостерігаються лише деякі симптоми, серед яких найпостійні-шими

є анемія, збільшення ШОЕ, гематурія.
Гіпоальбумінемія, гіпоглобулінемія, підвищення рівня лужної фосфатази крові та підвищення активності лактат­дегідрогенази в сечі описані під назвою синдрому Штауффера. Проте діагно-стична цінність його порівняно невисока.
Сучасна діагностика грунтується на даних інструментальних досліджень. Основою сучасної діагностики є дані УЗД, КТ і МРТ.

та ретро-градна пієлографія, артеріо- та венографія.
Оглядова рентгенографія дає

інформацію про локалізацію нирки, її контури та розміри. Інформа-тивність методу підвищується ретропневмопери-тонеумом.
Із екскреторних урограм роблять висновок про деформацію та зміщення чашечок, миски, наявність дефектів наповнення. Важливим діагностичним симптомом є відхилення верхнього відділу сечо-воду до серединної лінії.
Ретроградна пієлографія дає подібну інформацію.
Патогномонічними артеріографічними ознаками гіпернефроми є хаотичне скупчення контрасту в ділянці нирки, яке має вигляд озер та калюж, збільшення діаметра ниркової артерії. Інформативність методу ангіографії збільшується при введенні адреналіну.

Для диференціації пухлин і кіст застосовується томографія та УЗД.

Обидва методи легко виявляють кістозні утвори.

полягає в нефректомії.
Показання до хірургічного лікуван-ня розширюються. Можливі

комбі-новані операції (з усуненням поодиноких віддалених метас-тазів).
Променева терапія і хіміотерапія використовуються в комплексному лікуванні, але вони мають лише допоміжне значення.
Хворим з іноперабільними пухлинами іноді призначають паліативне опромінення.

при хіміотерапії комбінацією доксорубіцину, блеоміцину та вінбластину.
Поширеним є

призначення гормоноте-рапії (прогестини, антиестрогени та ін.), але спостереження останніх років засвідчили, що таке лікування не дає ефекту.
Активно розробляється імунотерапія раку нирки. Найефективнішою виявилась імунотерапія інтерлейкіном-2, а-2Ь-інтер-фероном. Препарати інтерферону (лафе-рон, інтрон А, реферген, реаферон) при тривалому застосуванні можуть дати регресію пухлини в 35 % випадків.

дітей.
Епідеміологія. У структурі онкологічної захворюваності серед дітей вона становить

близько ЗО %.
Наприкінці 90-х років XX ст. захворюваність на нефро-бластому становила 1 випадок на 100 000 населення.
Найчастіше виявляється в дітей від 1 до 4 років. Описані випадки її розвитку ще у внутрішньоутробний період.
Ураження обох нирок спостерігається в 10 % випадків.
Хвороба буває пов'язаною з природженими анома-ліями, такими як вади розвитку сечостатевої системи, аніридією, гіперметропією (синдром Беквіта—Відермана). На хромосомному рівні це пов'язано з делецією короткого плеча 11-ї хромосоми.

елементів сполучно-тканинного та епітеліального походжень.
При патоморфологічному дослідженні виявляються

елементи кісткової, хрящової, м'язової тканин та ін.
Найчастіше пухлина локалізується в центрі нирки, може бути і в полюсах. За наявності капсули пухлина відтісняє ниркову миску і чашечки, відмежовується від решти тканин нирки.
Нефробластомі притаманний виражений інфіль-тративний ріст із проростанням паранефральної клітковини, суміжних органів.
Метастазує гематогенно і лімфогенно. Гематогенні метастази найчастіше локалізуються в печінці, легенях, плеврі, кістках, лімфогенні — у заочеревинних лімфатичних вузлах.

і маси тіла.
Найчастіше пухлину виявляють батьки під час

купання дитини, намацавши щільний, горбистий утвір, що займає значну частину живота.
З ростом пухлини з'являються біль, гематурія, клініка віддалених метастазів.

видаленню.
II стадія — поширення пухлинного процесу за межі ниркової

капсули з локальною інфіль-трацією, поширенням уздовж ниркової вени і захопленням парааортальних лімфатичних вузлів. Можлива операція без макроско-пічного залишення залишкової пухлини.
ІІІ стадія — при операції залишається макроско-пічно резидуальна пухлина чи перитоне-альні лімфатичні вузли або явне роз-сіювання пухлини при операції.
ІV стадія — віддалені метастази.
V стадія — ураження обох нирок.

і цитостатичних впливів.
Хірургічне лікування полягає в нефр-ектомії.
Променева

терапія застосовується в передопераційний період та для опро-мінення ложа пухлини після операції.
Вибір методу лікування залежить від стадії захворювання, морфологічної структури пухлини, віку дитини.
Із цитостатиків найефективніші: дактиноміцин, вінкристин, циклофос-фамід, доксорубіцин.

та сечоводу становлять лише 5—10 % пухлинних захворювань нирки.

Хворіють переважно люди 40—60 років, частіше чоловіки.
Етіологія. Рак ниркової миски та сечоводу виникає переважно під впливом хімічних канцерогенів, таких, як нафтиламін, бензидин, амінодифеніл. Спостерігається пряма залежність виникнення цього захворювання від праці на анілінофарбових виробництвах, що дає підставу вважати це захворювання професійним.

папілома;
- папілярний рак;
- плоскоклітинний рак.
Папілома — утвір на

тоненькій ніжці з множинними, довгими, тонкими відростками. Особливістю папілом сечоводу є їхня часта малігнізація з переходом у папілярний рак. Цей процес супроводиться інфільтрацією та стовщенням ніжки, укороченням відростків.
Папілярний рак метастазує лімфогенно та шляхом імплантації. Гематогенне поширення метастазів не характерне. Пухлинні клітини розносяться течією сечі в дистальному напрямку та імплантуються найчастіше біля вічка сечоводу. Є принципова особливість — пухлина практично ніколи не поширюється в ретроградному напрямі. Дочірні пухлини-імплантати мають злоякісніший характер.

С65, С66) за системою TNM-6 (2002)
Т — первинна пухлина
ТХ

— недостатньо даних для оцінки первинної пухлини.
ТО — первинна пухлина не визначається.
Та — неінвазивна папілярна карцинома.
Tis — carcinoma in situ.
Т1 — пухлина поширюється на субепітеліальну сполучну тканину.
Т2 — пухлина поширюється на м'язовий шар.
ТЗ — (Ниркова миска) пухлина поширюється за межі м'язо­вого шару на навколомискову клітковину або паренхіму нирки.
ТЗ — (Сечовід) пухлина поширюється за межі м'язового шару на навколосечовідну клітковину.
Т4 — пухлина поширюється на сусідні органи або навколониркову клітковину.

для оцінки стану регіонарних лімфатичних вузлів.
N0 — немає ознак

ураження регіонарних лімфатичних вузлів.
N1 — метастази в одному лімфатичному вузлі до 2 см у найбільшому вимірі.
N2 — метастази в одному лімфатичному вузлі розміром понад 2 см, але до 5 см або в кількох лімфатичних вузлах розміром до 5 см у найбільшому вимірі.
N3 — метастаз у лімфатичний вузол понад 5 см у найбільшому вимірі.

віддалених метастазів.
МО — віддалені метастази не визначаються.
М1 —

наявні віддалені метастази.
pTNM — патоморфологічна класифікація
Категорії рТ, pN та рМ відпові-дають категоріям Т, N і М.

це гематурія і тупий біль.
Гематурія з'являється внаслідок розпаду пухлини.

При цьому кров'яні згустки обтурують сечовивідні шляхи, що спричинює затримку сечі і виникнення тупого болю.
За умови розвитку пухлини в нирковій мисці гематурія може бути і безболісною.

супроводиться появою мікро- і макрогематурії, лейкоцитурією. Мікроскопія сечі дає

змогу виявити також пухлинні клітини.
Обов'язковим елементом діагностики є цистоскопія. Якщо вона проводиться на висоті кровотечі, то легко визначити, з якого боку ураження. За умови розвитку пухлини в інтрамуральному відділі сечоводу можуть бути виявлені ворсини пухлини, що провисають крізь вічко. Папілярні розростання навколо сечоводу характерні для імплантатів пухлин миски та сечоводу.
Вирішальним методом діагностики є рентгенологічне дослідження. На екскреторних урограмах визначаються розширення миски або сечоводу вище від пухлини, а також дефект наповнення, який вона зумовлює.
Найінформативнішим методом є ретроградна уретеропієлографія, яка чітко контурує пухлину. Оскільки цей метод сприяє дисемінації пухлини в ретроградному напрямі, використовувати його слід якомога рідше.

впливам. Основний метод лікування — хірургічний.
Пухлини ниркової миски та

верхнього відділу сечоводу вимагають нефро-уретеректоміі в поєднанні з резекцією сечового міхура (можливість імплантатів).
При обмежених ураженнях інших відділів сечоводу припустима операція резекції з різними видами пластики.

на пухлини сечового міхура припадає близько 4 %. Частіше

хворіють чоловіки середнього та похилого віку. В Україні рак сечового міхура є найчастішою формою злоякісних процесів сечовидільного каналу. Чоловіки хворіють приблизно в 4—5 разів частіше, ніж жінки, хоч слід очікувати зміни цього співвідношення у зв'язку з підвищенням поширеності куріння серед жінок. Найвищий рівень захворюваності припадає на сьоме десятиріччя життя. Майже половина первинних хворих на рак сечового міхура в Україні мають І стадію, ще третина — II—III, a майже 15 % виявляються в IV стадії.

канцерогени. До них зараховують аміно-сполуки ароматичного ряду, які є

проміжними продук-тами синтезу при виробництві синтетичних барвників: а-нафтиламін, р-нафтиламін, бензидин, 4-амінодифеніл. Тому працівники аніліно­фарбових виробництв, що постійно контактують з цими канцерогенами, найчастіше хворіють на рак сечового міхура, що дає підстави вва-жати це захворювання професійним.
Основним етіологічним фактором раку сечового міхура є куріння (спричинює приблизно 60 % усіх пухлин), яке підвищує ризик захворіти на рак сечового міхура у 20—40 разів. Крім цього, доведено зв'язок розвитку раку сечового міхура із вмістом пестицидів у питній воді.
Етіологічну роль тривалого приймання фенацетину та інфікування шистосомою чітко доведено, але в загальній кількості випадків раку сечового міхура це має лише обмежене значення.
Не виключено, що деякі пухлини сечового міхура спри-чинюються вірусами.

доброякісні пухлини, зокрема папілому.

Серед факторів ризику виділяють:
-

куріння;
- деякі професійні шкідливості.
Особливо небезпечним вважається тривалий контакт з аніліновими барвниками.

міхура є перехідноклітинними карциномами, ще 3—5% — плоскоклітинними, а

2 % — аденокарциномами. Рідко трапляються недиференційовані карциноми, рабдоміосаркоми, саркоматоїдні та дрібноклітинні карциноми, а також лімфоепітеліоми.
Типовою проблемою при раку сечового міхура є мультифокальність, яка вже при виявленні первинної пухлини трапляється не рідше ніж у 30 % випадків.
Більшість випадків раку сечового міхура розви-ваються на грунті пренеопластичних процесів (атипова гіперплазія, дисплазія слизової оболонки, особливо коли зміни мультифокальні).
Carcinoma in situ оцінюється більшістю онкологів як пухлина, що має високий потенціал прогресування та інвазії стінки сечового міхура.

таза, розміщені нижче від біфуркації загальних клубових артерій.
Категорія N

не залежить від локалізації регіонарних метастазів. Класифікація стосується тільки епітеліальних пухлин.

системою TNM-6 (2002)
ТХ — недостатньо даних для оцінки первинної

пухлини.
ТО — первинна пухлина не визначається.
Та — неінвазивна папілярна карцинома.
Tis — carcinoma in situ: "плоска пухлина".
ТІ — пухлина поширюється на субепітеліальну сполучну тканину.
Т2 — пухлина поширюється на м'яз.
Т2а — пухлина поширюється на поверхневий м'яз (внутрішня половина).
Т2Ь — пухлина поширюється на глибокий м'яз (зовнішня по­ловина).
ТЗ — пухлина поширюється на навколоміхурову клітковину:
ТЗа — мікроскопічно.
ТЗЬ— макроскопічно (екстравезикальні маси).
Т4 — пухлина поширюється на будь-яку з таких структур: передміхурову залозу, матку, піхву, стінку таза, черевну стінку.
Т4а — пухлина поширюється на передміхурову залозу або матку, або піхву.
Т4Ь — пухлина поширюється на стінку таза або черевну стінку.

для оцінки стану регіонарних лімфатичних вузлів.
N0 — немає ознак

ураження регіонарних лімфатичних вузлів.
N1 — метастази в одному лімфатичному вузлі до 2 см у най­більшому вимірі.
N2 — метастази в одному лімфатичному вузлі розміром по­над 2 см, але до 5 см або в кількох лімфатичних вузлах розміром до 5 см у найбільшому вимірі.
N3 — метастаз у лімфатичний вузол понад 5 см у найбільшо­му вимірі.

віддалених метастазів.
М0 — віддалені метастази не визна-чаються.
М1 —

наявні віддалені метастази.
pTNM — патоморфологічна класифікація:
Категорії рТ, pN і рМ відпо-відають категоріям Т, N і М.

— гематурія та дизурія.
Гематурія, тобто виділення сечі з кров'ю,

у випадку раку набуває найрізноманітнішого характеру. Найчас-тіше кров'янисті виділення значні (макрогематурія). Сеча має червоний колір із кров'яними згустками, які можуть спричинити тампонаду сечового міхура. Кровотеча може бути постійною або періодичною. Рідше спостерігається мікрогематурія.
Ріст пухлини в сечовому міхурі супроводиться дизуричними явищами. Хворі скаржаться на біль, утруднене сечовипускання, несправжні та імперативні позиви. На пізніх стадіях раку сечового міхура утворюються нориці між міхуром і прямою кишкою. Наявність пухлини, продуктів її розпаду, кров'яних згустків, нориць спричинюють розвиток супровідного циститу, цистопієліту. Порушується функція нирок, іноді розвивається уремія.

уретеросигмоанаста-мозом, або пластикою сечового міхура.

При неоперабельних пухлинах сечового міхура

застосовують паліативні курси дистанційної гамма-терапії. Променева терапія використовується також у передопераційний і післяопераційний періоди.

і його завдань, є відсутність або наявність ураження м'язового

шару, що дозволяє розділити так звані поверхневі та глибокі форми раку сечового міхура. При поверхневих формах (Та, Tis, ТІ) застосовується трансуретральна резекція, що дає можливість зберегти сечовий міхур, тобто не погіршує якості життя хворих. Але виявляється, що після такого лікування є високий ризик рецидивів (у 50—80 % хворих), хоча прогресування у вигляді проростання в м'язовий шар розвивається лише в 10—25 % випадків. Тому при поверхневих формах раку сечового міхура головне завдання лікування — запобігання рецидивам і прогре-суванню.
З цією метою проводять додаткову (ад'ювантну) терапію шляхом внутрішньоміхурового введення імунотерапевтичних або цитостатичних агентів. Нині методом вибору при поверхневих формах раку сечового міхура є внутрішньоміхурове застосування мітоміцину, що дозволяє зменшити частоту рецидивів майже вдвічі. Внутрішньоміхурова хіміотерапія іншими цитостатиками (доксорубіцин, тіотепа) зменшує кількість рецидивів на 10—30 %.

наявності віддалених метастазів уже в момент виявлення пухлини, через

що завданням лікаря в цих випадках є не тільки місцеве лікування, але й системне. Методом вибору є системна хіміотерапія після (ад'ювантна) чи до (неоад'ювантна) радикального хірургічного втручання.
Найефективнішими є комбінації M-VAC (метотрексат + вінбластин + доксорубіцин + цисплатин) та CMV (цисплатин + вінбластин + метотрексат).
Важливу роль при інвазивних формах раку сечового міхура відіграє променева терапія, яка в багатьох хворих дає можливість зберегти сечовий міхур, не погіршуючи, порівняно з хірургічним методом, якості життя хворих.

десятирічне — 20 %. При оптимальному сучасному лікуванні хворих

на рак сечового міхура п'ятирічне виживання становить при II стадії 60—85 %, при III — 50—75 % (ТЗа) або 15—50 % (ТЗЬ), а за наявності регіонарних метастазів (IV стадія) - 0-25 %.
Відновне лікування спрямоване на поліпшення функції сечового міхура, ушкодженого хворобою та лікуванням. Особливої уваги вимагає лікування інфекційних ускладнень — циститу, цис-топієліту, ниркової недостатності, уремії та запобігання їм.