Презентация на тему Психологічні особливості розвитку дитини дошкільного віку

до семи років) продовжується інтенсивне дозрівання організ­му дитини, що

створює необхідні передумови для більшої самостійності, засвоєння нових форм соціального досвіду внаслідок виховання та навчання.
Характерне для раннього віку стрімке збільшення росту та ваги дещо сповіль­нюється (прискорюючись знову наприкінці дошкільного віку). Важливого зна­чення набуває окостеніння скелета при збереженні хрящової будови окремих його ланок, збільшення ваги м'язів (розвиток загальної мускулатури випереджає формування функцій дрібних м'язів руки). Удосконалюється діяльність серцево-судинної системи.
Відбуваються подальші морфологічні зміни в будові головного мозку, зрос­тає його вага, посилюється регулятивний вплив кори великих півкуль на функціо­нування підкірки, виникають складні умовні рефлекси, в яких провідну роль віді­грає слово, тобто інтенсивно формується друга сигнальна система.

ситуації розвитку. У дитини вже з'являється коло елементарних обов'язків.

Змінюються взаємини з доросли­ми, набуваючи нових форм: спільні дії поступово змінюють­ся самостійним виконанням дитиною вказівок дорослого.
З'являється можливість систематичного навчання згідно з певною програ­мою, хоча останню можна реалізувати лише в тій мірі, в якій вона стає власною програмою дитини (Л.С. Виготський).
Окрім того, в цьому віці дитина вже вступає в певні стосунки з однолітками, що також визначає ситуацію її розвитку.
Внутрішня позиція дошкільника стосовно інших людей характеризується пе­редусім усвідомленням власного «Я» та своїх вчинків, величезним інтересом до світу дорослих, їхньої діяльності та взаємин.
Особливості соціальної ситуації розвитку дошкільнят виражаються в характер­них для них видах діяльності, передусім у сюжетно-рольовій грі, яка створює сприятливі умови для доступного в цьому віці освоєння зовнішнього світу.

завдань, причому розпочинають цю роботу в ігровій формі. Відсутність

диференціації гри та праці — характерна особли­вість трудової діяльності молодших дошкільнят, яка до певної міри зберігається і в середньому та старшому дошкільному віці. В останніх ви­падках інтерес до процесу діяльності поєднується з інтересом до її результатів та того значення, яке їхня праця має для інших. Діти здатні усвідомлювати обов'яз­ковість трудових завдань і привчаються виконувати їх не тільки з цікавості, але й розуміючи їх значимість для інших людей.
Наголосимо, що спрямованість трудових дій дітей залежить від того, як вона організується та мотивується дорослими.

доступний йому досвід інших, спілкуючись із дорослими, граючи в

ро­льові ігри, виконуючи трудові доручення тощо, тобто він постійно вчиться. Крім того, в цьому віці розпочинається освоєння форм навчаль­ної діяльності.
Навчальна діяльність — це спілкування з дорослими, які не тільки активізу­ють, спрямовують, стимулюють дії, а й керують процесом їх формування. Діти засвоюють знання, вміння й навички, оскільки вивчають необхідні для цього дії та операції, оволодівають способами їх виконання. Серед таких дій назвемо переду­сім цілеспрямоване сприймання об'єктів, виділення їх характерних ознак, групу­вання предметів, складання оповідань, перелік предметів, малювання, читання, слухання музики тощо.
Роль навчання в розумовому розвитку дитини зростає, якщо має місце на­буття не окремих знань, а певної їх системи, та формування потрібних для їх засвоєння дій (О.В. Запорожець та ін.).

— засвоєння уявлень про різноманітні властивості предметів та явищ

і оволодіння новими діями, які дають змо­гу повніше та більш диференційовано сприймати світ.
Ще в ранньому віці у дитини накопичилося певне коло уявлень про ті чи інші властивості предметів, і деякі з таких уявлень виконували роль зразків, з якими порівнювалися нові предмети у процесі їх сприймання. Тепер же починається перехід від предметних зразків, що базуються на узагальненні індивідуального досвіду дитини, до використання загальноприйнятих сенсорних еталонів, тобто вироблених людством уявлень про основні різновиди властивостей і відношень (кольору, форми, розмірів предметів, їх розташування у просторі, висоти звуків, тривалості проміжків часу тощо).
Поступове ознайомлення дітей з різними видами сенсорних еталонів та їх систематизація — одне з найважливіших завдань сенсорного виховання в дошкіль­ному віці. Його основою має бути організація дорослими дій дітей з обстеження та запам'ятовування основних різновидів кожної властивості, що здійснюється передусім у процесі їх навчання малюванню, конструюванню, ліпленню та ін.
Паралельно дитина засвоює слова, що означають основні різновиди власти­востей предметів. Слово-назва закріплює сенсорний еталон, дає змогу точніше й усвідомленіше його застосовувати. Але це можливо за умови, що слова-назви вводяться на основі власних дій дитини з обстеження та використання відповідних еталонів.

і мислення дитини. Як уже зазначалося, наприкінці ран­нього дитинства

на основі наочно-дійової форми мислення починає складатися наочно-образна форма. У дошкільному віці має місце її подальший розвиток. Мислення стає образно-мовним, тобто таким, що спира­ється на образи уяви і здійснюється за допомогою слів. Усе це є свідченням того, що мислення набуває певної самостійності, поступово відокремлюється від прак­тичних дій, у які було вплетене раніше, стає розумовою дією, спрямованою на розв'язання пізнавального мислительного завдання.
Зростає роль мовлення у функціонуванні мислення, бо саме воно допомагає дитині мислено («про себе») оперувати об'єктами, порівнювати їх, розкривати їхні властивості та співвідношення, виражаючи цей процес та його результати в судженнях і міркуваннях. Мотивами такої діяльності є прагнення зрозуміти яви­ща оточуючої дійсності, з'ясувати їхні зв'язки, причини виникнення тощо.
Діти чутливі до суперечностей у своїх судженнях, вони поступово вчаться узгоджувати їх, міркувати логічно. Необхідною умовою цього є достатня обізна­ність з об'єктами, про які йдеться у їхніх міркуваннях.

він відбувається не стихійно, а в умовах цілеспрямованого і

правильно здійснювано­го керування з боку дорослих за цим процесом.
Розвиток мислення тісно пов'язаний із суттєвими позитивними зрушеннями у мовленні дошкільнят. Швидко зростає словниковий запас, досягаючи до семи років 3500-4000 слів. У словнику, окрім іменників та дієслів, значне місце посіда­ють прикметники, займенники, числівники та службові слова, згідно з їх співвід­ношенням у мові, якою дитина оволодіває.
Дошкільнята загалом опановують фонетичну будову рідної мови, навчають­ся вільно артикулювати окремі звуки та поєднувати їх у звукосполучення.
Протягом дошкільного віку діти досягають значних успіхів в оволодінні гра­матикою мови, структурою простих та складних речень.
Відбувається подальша диференціація функцій мовлення. До функції спілку­вання додається планування своєї діяльності та її регулювання за допомогою мовлення. Мовлення стає засобом планування, коли переходить з кінця дії на її початок, а засобом довільного регулювання — коли дитина навчається виконувати вимоги, сформульовані за допомогою мовлення (А.О. Люблінська, О.Р. Лурія).
В ході останнього процесу виникає внутрішнє мовлення, яке стає засобом формування й функціонування внутрішніх розумових дій. Поява внутрішнього мовлення є ознакою розвитку в дитини словесно-логічного мислення, що ґрун­тується на практичній діяльності.
Внутрішнє мовлення — наслідок інтеріоризації мовлення вголос і засіб пере­творення зовнішніх практичних дій у внутрішні дії. Стосовно дошкільного віку, йдеться лише про генетично ранні й специфічні форми внутрішнього мовлення (воно виконує психологічно внутрішні функції з опорою на зовнішню діяльність).
У дошкільників починає формуватися довільна увага. Вони вже можуть ви­діляти об'єкти відповідно до потреб своєї діяльності та спеціально зосереджува­тись на них. Мимовільна увага при цьому не зникає, а продовжує розвиватись, набуваючи більшої стійкості та обсягу.

починає реально формуватись осо­бистість дитини, причому цей процес тісно

пов'язаний з роз­витком емоційно-вольової сфери, із формуванням інтересів та мотивів поведінки, що, відповідно, детерміновано соціаль­ним оточенням, передусім типовими для даного етапу роз­витку взаєминами з дорослими.
Джерелом емоційних переживань дитини є її діяльність, спілкування з оточу­ючим світом. Освоєння в дошкільному дитинстві нових, змістовніших видів діяль­ності сприяє розвитку глибших та стійкіших емоцій, пов'язаних не лише з близь­кими, а й з віддаленими цілями, не тільки з тими об'єктами, що дитина сприймає, а й тими, які уявляє.
Діяльність породжує передусім позитивні емоції, причому своєю метою, сенсом, якого вона набуває для дитини, та самим процесом її виконання.