Слайд 2
Мета: дослідження проблеми поділу мови на державну та
регіональну, її особливостей у різних адміністративних одиниць та вікових
структур.
Актуальність теми: дана тема є дуже актуальною у наш час з огляду на те, що з серпня цього року в Україні діє закон про регіональні мови і статус української мови по шатнувся з його прийняттям.
Слайд 3
Державна мова - закріплена традицією або законодавством. Мова,
вживання якої є обов'язкове в органах державного управління та
діловодства, громадських органах та організаціях, на підприємствах, у державних закладах освіти, науки, культури, в сферах зв'язку та інформатики.
Слайд 4
Регіональна мова - мова або мови, офіційний статус
якої закріплений в законодавстві одного або кількох адміністративно-територіальних суб'єктах
: федеральний округах, провінціях, краях, штатах, муніципалітетах, районах, селах чи інших адміністративно встановлених регіонах держави поряд з державною мовою, яка діє на території всієї держави.
Слайд 5
Статус державної мови в багатонаціональних країнах, закріплюється законодавчо
(конституцією) як правило, за мовою більшості населення. З другого
боку, у деяких країнах статус державних надано двом і більше мовам незалежно від чисельності мовних меншин.
Слайд 6
Українська мова - мова корінного населення України. Є
державною мовою в Україні, офіційною мовою Придністров'я.
Українською мовою в
світі послуговуються від 41 до 45 млн. осіб, вона є другою чи третьою слов'янською мовою за кількістю мовців після російської та входить до третього десятка найпоширеніших мов світу.
Слайд 7
Україна в цілому є двомовною державою, в якій
відносно найбільшою є група винятково україномовних, і дещо меншими
дві приблизно однакові групи - двомовних та винятково російськомовних.
Слайд 8
Однак двомовними є головним чином етнічні українці та
ті, хто вважає рідною мовою українську.
Етнічні росіяни та
ті, хто рідною мовою називає російську, є здебільшого одномовними: відповідно 80 та 85% говорять лише російською.
Слайд 9
Громадяни України в цілому добре знають як українську,
так і російську мови, причому останню - дещо краще.
За даними соціологічних опитувань, "вільно або на достатньому рівні" українською володіє 86%, а російською - 92%.
Слайд 10
В регіонах, де особливо великою є частка винятково
російськомовного населення, таких як Луганщина чи Донеччина, переважна більшість
учнів та студентів також отримує освіту російською мовою.
Слайд 11
В урбанізованих регіонах, які характеризуються домінуванням російської мови,
вага російськомовної освіти є також значно вищою, ніж в
середньому по країні.
Очевидно, наведені факти дають підстави стверджувати, що освітня політика української держави в Криму та на Сході є достатньо гнучкою і враховує потреби російськомовного населення.
Слайд 12
Розшарування регіонів, а надто максимальна поляризація Заходу (Галичина)
та Сходу (Донбас) і Півдня у мовному протистоянні відбувається
не лише за статусом і переважанням однієї з двох мов, а навіть за стратегією і тактикою регіональної мовної політики.
Слайд 13
Україномовним і надалі залишається здебільшого сільське населення України
(йдеться про двомовні регіони). Щодо урбаністичного середовища, більш-менш повноцінним
україномовним міським населенням відзначається лише західний регіон.
Слайд 14
З проголошенням незалежності у мовній ситуації східних, південних
та центрально-українських міст почали відбуватися деякі зміни на користь
української мови, та до помітних наслідків вони поки що не привели.
Слайд 15
У містах України - переважно, за винятком західних,
російськомовних - спостерігаємо ще один варіант українсько-російської двомовності: родинної,
а радше вікової.
Скажімо, старше покоління, що вийшло з села, продовжує в побуті спілкуватися українською мовою, тоді як перше покоління нащадків віддає перевагу вже російській мові.
Слайд 16
Також в Україні спостерігаються діалекти, говірки та наріччя.
Наприклад, слова, які не вживані в мові жителів інших
районів України, хоча можуть бути їм зрозумілими: газда, файний, зичити, загурка, оногди, кібель, дзюбак, шарварок, коливо.
Слайд 17
У сучасній українській мові виділяють три основні групи
діалектів: північну, південно-західну та південно-східну. Кожна група має свої
фонетичні, морфологічні та лексичні особливості.
Північні діалекти Наприклад, кияхи (кукурудза), вилка (рогач), вихолка (гойдалка), утва (качки), валка (череда) та ін.
Слайд 18
Південно-західні діалекти поширені в південно-західній Україні.
Наприклад, наявні в говірках
вузькодіалектні слова: кліть (комора), неньо (батько), бадіко, вуйко (дядько), вепр (кабан); у тому числі багато засвоєнь з
польської, румунської, угорської мов:
гречний (чемний), милитися (помилятися) – з польської; гавра (барліг ведмедя), плай (гірська стежка), сарака (бідний, нещасний) – з румунської; марга, маржина (худоба) – з угорської.
Слайд 19
Південно-східні діалекти охоплюють територію більшої частини центральних південних і східних
областей України. Наприклад, бурта (горб,шпиль),
ворочок (торбинка), жабуриння
(водорості), утлий (кволий).
