Презентация на тему Фізіологія лейкоцитів. Групи крові

виходити через стінку кровоносної судини у тканини (діапедез);
володіють

позитивним хемотаксисом по відношенню до бактеріальних токсинів, продуктів розпаду бактерій, грибків, клітин організму і комплексів антиген-антитіло; здатні оточувати чужерідні тіла, захоплювати їх у цитоплазму і перетравлювати (фагоцитоз).

Мікрофотографія нейтрофіла (електронна мікроскопія), який фагоцитує Bacillus anthracis (оранжева).

(транспортують ферменти: протеази, пептидази, фізіологічно-активні речовини: гістамін, гепарин, серотонін.
3.

Метаболічна (синтезують білки, глікоген, фосфоліпіди).
4. Регенераторна (виділяють трофони, що приймають участь у регенераторних процесах).

організму. Більшість з них знаходиться поза межами судинного русла:

у міжклітинному просторі, у кістковому мозку.
У крові здорової людини є 4•109/л-9•109/л лейкоцитів або 4 Г/л-9 Г/л.
Якщо кількість лейкоцитів менша 4 Г/л, то говорять про лейкопенію. Лейкопенія зустрічається тільки при патології.
Якщо кількість лейкоцитів перевищує 9 Г/л, то це лейкоцитоз. Розрізняють лейкоцитози: фізіологічні і патологічні.
Кількість лейкоцитів коливається протягом доби – максимум спостерігається у вечірній час.

Кількість лейкоцитів та їх зміни

міогенні – після важкої фізичної роботи;
в) стресовий – після

психоемоційного навантаження;
г) у вагітних;
д) овуляційний;
е) у новонароджених. Кількість лейкоцитів у них складає 16,7-30 Г/л. У кінці першого місяця життя кількість лейкоцитів зменшується і складає 12-15 Г/л. У кінці першого року життя – 7,0-12,5 Г/л. У віці 10-14 років кількість лейкоцитів майже досягає величин дорослих і складає 4,5-10 Г/л.
Причини патологічних лейкоцитозів
запалення, інфекційні процеси

Причини фізіологічних лейкоцитозів

агранулоцити (незернисті).
До гранулоцитів відносять
- нейтрофіли,
- еозинофіли,
-

базофіли,
До агранулоцитів відносять
– лімфоцити
- моноцити.
Відповідно лейкоцитопоез (лейкопоез) включає гранулоцитопоез (гранулопоез)
лімфоцитопоез (лімфопоез)
моноцитопоез (монопоез).

значна іннервація кровотворних тканин. Нервові напруження, емоційні стани викликають

збільшення кількості лейкоцитів. Подразнення симпатичних нервів збільшує кількість нейтрофілів в крові. Подразнення блукаючого нерва веде до зменшення кількості лейкоцитів. Гормональні фактори мають вплив на лейкопоез. Введення адреналіну, глюкокортикоїдів веде до зміни кількості лейкоцитів в крові.
Встановлено, що продукти розпаду тканин, лейкоцитів, мікробів і їх токсинів впливають на утворення лейкоцитів.
Всі впливи опосередковують свою дію на кістковий мозок через лейкопоетини, які утворюються в макрофагах кісткового мозку.

швидко мігрують у тканини, слизові оболонки, де живуть біля

3-х діб. Протягом доби продукується 100•109 гранулоцитів.
Нейтрофіли фагоцитують бактерії, грибки, продукти розпаду тканин і розщеплюють їх своїми ферментами перекисом водню.
Крім реакції на інфекцію, нейтрофіли також секретують транскобаламін.
За нейтрофілами можна визначити стать людини: при наявності жіночого генотипу нейтрофіли "барабанні палички".

Функціональні особливості нейтрофільних гранулоцитів

багато цих клітин в слизових шлунково-кишкового тракту, дихальних шляхів

і сечовидільних органів. Кількість еозинофілів має властивість коливатися протягом доби: в день еозинофілів приблизно на 20 % менше, а в ночі на 30 % більше порівняно з середньодобовою кількістю. Ці коливання зв'язані з рівнем секреції глюкокортикоїдів корою надниркових залоз. Підвищення вмісту кортикоїдів приводить до зниження еозинофілів і навпаки. Це функціональна проба Торна.
Функції: 1) антиалергічна; 2) фагоцитарна.
Еозинофіли містять гістаміназу, яка нейтралізує гістамін, що є у великій кількості при алергії.

Функціональні особливості еозинофільних гранулоцитів

12 годин. Вони мають здатність до фагоцитозу. Гранули в

цитоплазмі базофілів інтенсивно забарвлюються базофільними барвниками і містять гепарин і гістамін, які активно впливають на судини.

Функціональні особливості базофільних гранулоцитів

залозі, апендиксі і кістковому мозку. Вони відіграють основну роль

у формуванні імунітету і здійснюють імунний нагляд.
Після кісткового мозку частина лімфоцитів проходить диференціацію у тимусі (загрудинній залозі) і перетворюються в Т-лімфоцити. Інші лімфоцити проходять диференціацію в лімфоїдній тканині мигдаликів, апендикса, пейєрових бляшках кишок - В-лімфоцити.

Функціональні особливості лімфоцитів

системи. Ці клітини утворюють групу нульових лімфоцитів. При необхідності

вони можуть перетворюватися в Т- або В-лімфроцити.
Кількість Т-лімфоцитів складає 0,6-1,8 Г/л; В-лімфоцитів – 0,3-0,5 Г/л і нульові – 0,1-0,3 Г/л.
10-20 % лімфоцитів живуть від декількох годин до 7 днів, а до 80-90 % – до 100-200 днів.
До короткоживучих відносяться В-лімфоцити. До довгоживучих – Т-лімфоцити.

інтерферону.
3. Протитканинний імунітет, завдяки утворенню ліфмотоксинів (знищення пухлинних клітин,

трансплантатів).
4. Регулюють фагоцитарну активність зокрема нейтрофілів.
Функції В-лімфоцитів:
1. Імунологічна пам'ять.
2. Специфічний (гуморальний) імунітет. Ця функція можлива завдяки перетворенню В-лімфоцитів у плазмоцити.

Функціональні особливості лімфоцитів

перебувають близько 72 годин. З крові моноцити входять в

оточуючі тканини. Тут вони ростуть, вміст у них лізосомів та мітохондрій збільшується. Досягнувши зрілості, моноцити перетворюються в нерухомі клітини або тканинні макрофаги. Ці клітини є у сполучній тканині і називаються гістіоцитами; у печінці - Купферовськими клітинами; у легенях - альвеолярними макрофагами; у селезінці, кістковому мозку, лімфатичних вузлах, глії, плеврі - макрофагами.

тканинні макрофаги.
Сукупність тканинних макрофагів, об'єднаних спільним походженням, будовою

і функцією називається системою мононуклеарних фагоцитів.
Ці клітини є у сполучній тканині і називаються гістіоцитами; у печінці - Купферовськими клітинами; у легенях - альвеолярними макрофагами; у селезінці, кістковому мозку, лімфатичних вузлах, глії, плеврі - макрофагами.

Система мононуклеарних фагоцитів

мікроорганізмів, пухлинних клітин, збір і спрямування антигенного матеріалу до

лімфоцитів, утворення фактору росту тканин, піноцитоз.

індекс ядерного зсуву нейтрофілів за формулою:
ІЯЗ = (мієлоцити +

метамієлоцити + паличкоядерні) : сегментоядерні
У нормі ІЯЗ дорівнює 0,06-0,09.
Зсув вліво свідчить про подразнення кісткового мозку, коли ІЯЗ > 0,09.
Зсув вправо свідчить про пригнічення кровотворення, якщо ІЯЗ < 0,06.

певних компонентах крові, об'єднаних на генетичній основі.
Належність людини

до тої чи іншої групи крові є її індивідуальною біологічною особливістю з раннього ембріонального періоду. Вона не змінюється протягом життя.
Групові антигени знаходяться в формених елементах, плазмі крові, клітинах і тканинах, секретах (слині, амніотичній рідині, шлунково-кишковому соку).
Розрізняють групи крові: еритроцитарні,
лейкоцитарні,
сироваткові.

Модель мембрани еритроцита із вбудованими молекулами груп крові різних систем. Таких систем на сьогодні відомо 25 (АВ0, резус, Кромер, Дієго, Даффі, MNS, Льюіс і т.п.), і вони включають в себе більше 300 різних антигенів

Карл Ландштейнер опублікував результати досліджень, де довів, що всіх

людей можна поділити на три групи.
Празький лікар Ян Янський встановив, що у людей є не 3, а 4 групи крові і дав їм позначення римськими цифрами: І, ІІ, ІІІ, ІV.

незворотнього склеювання еритроцитів під впливом антитіл. Він, як правило,

супроводжується, гемолізом. Те ж відбувається і в судинному руслі при переливанні несумісної крові.
Аглютинація еритроцитів відбувається в результаті реакції антиген-антитіло. У мембрані еритроцитів є комплекси, що мають антигенні властивості. Ці антигенні комплекси називаються аглютиногенами (гемаглютиногенами). З ними взаємодіють специфічні антитіла, розчинені в плазмі – аглютиніни. У нормі в крові немає аглютинінів до власних еритроцитів.

специфічних еритроцитарних аглютиногенів. Кожна людина має тільки їй характерний

набір антигенів.
На практиці в даний час у нас враховуються в основному дві антигенні системи – це АВ0 і СDЕ.

залежності від антигенного складу на чотири групи:
без антигенів

(зараз відомо, що це антиген Н),
з антигенами А, В, АВ.
У плазмі відповідно знаходяться природні антитіла, що умовно позначаються: αβ; β; α і відсутні.
Таким чином у людей розрізняють такі комбінації антигенів і антитіл в системі АВ0:
0(І)αβ ;
А(ІІ)β ;
В(ІІІ)α;
АВ(ІV).

нанести стандартні сироватки першої, другої і третьої груп крові

двох серій. У кожну з крапель стандартної сироватки, кутом чистого предметного скла, внести в десять разів меншу кількість крові, а через 2-3 хвилини додати по одній краплі фізіологічного розчину. За появою аглютинації спостерігати протягом 5 хвилин. Встановити групу крові. У випадку четвертої групи крові, провести додаткове визначення із стандартною сироваткою цієї групи.

Визначення груп крові в системі АВ0 за стандартними сироватками

анти-А, анти-В, анти–D та контроль. Нанести у відповідний сектор

по 1 краплі моноклональних антитіл анти-А, анти-В, анти-D і для контролю фізіологічний розчин NaCl. Куточком предметного скла внести в десять разів меншу кількість крові в обидві краплі моноклональних антитіл. Спостереження за перебігом реакції провести, погойдуючи тарілку протягом 2,5 хвилини.

Група крові В(ІІІ)α, Rh+

Визначення груп крові в системі АВ0 за моноклональними антитілами

антигенів системи резус. Для її позначення в європейських країнах

прийнята номенклатура Фішера-Рейса (Fisher-Race) Згідно неї антигени позначаються буквами: D, C, E; d, c, e.
Декуди застосовують номенклатуру Вінера, згідно якої антигени позначаються символами:
Rho; rh'; rh"; Hro; hr'; hr".
Природніх антитіл у групах крові системи резус немає. Вони можуть бути тільки набутими, імунними (при вагітностях, коли є попадання в організм Rh(-) жінки через судини плаценти Rh(+) еритроцитів плода).

конфлікту при вагітності: імунні антитіла, що утворилися в організмі

резус-негативної жінки, вагітної резус-позитивним плодом, мають здатність проникати через плаценту в організм плода, викликати гемоліз його еритроцитів. Під час пологів у кров новонародженої дитини поступає багато антитіл і розвивається гемолітична хвороба.
Антитіла новонароджений може отримати і з молоком матері.

французький дослідник Дассет (Dausset) в 1954 р. Відкритий ним

лейкоцитарний антиген увійшов у науку під назвою "Mас" (мак).
Зараз налічується більше 40 антигенів лейкоцитів, які умовно поділяються на три антигенні системи:
1. Загальні антигени лейкоцитів.
2. Антигени гранулоцитів.
3. Антигени лімфоцитів.

antigene)
Згідно рекомендацій ВООЗ використовують букво-цифрове позначення для антигенів, існування

яких підтверджено в ряді лабораторій при паралельному дослідженні антигенів.
Генетично HLA-антигени належать до 4 підлокусів (А,В,С,D), кожний з яких об'єднує алельні антигени. Найбільш вивченим є сублокуси А і В. Наприклад, HLA-А1, HLA-А2, HLA-А3, HLA-А5, HLA-А7, HLA-А8.
Для першого підлокуса кількість антигенів становить 19, для другого – 20.
Антигени HLA знайдено й у клітинах різних органів і тканин (шкірі, печінці, нирках, селезінці та інших). Невідповідність донора і реціпієнта за ними супроводжується розвитком реакції тканинної несумісності. Тому встановлення цих антигенів використовують для тканинного типування при підборці для трансплантації донорів з подібним HLA-фенотипом.

клітин мієлоїдного ряду, як у кістковому мозку, так і

в крові.
Відомо три гранулоцитарних антигени: NA-1; NA-2; NВ-1.
Встановлено, що антитіла проти антигенів гранулоцитів викликають короткочасне зниження кількості нейтрофілів у новонароджених.
Після гемотрансфузій можуть бути фібрильні реакції обумовлені тим, що в плазмі реципієнта будуть антитіла проти антигенів, внаслідок чого виділятимуться пірогенні речовини.

лімфоїдної тканини.
Відомий поки що один антиген з цієї групи,

який має позначення LYDI. Він зустрічається в людей з частотою близько 36 %. Значення цієї групи антигенів у трансфузології і трансплантології залишається мало вивченим.

має генетична неоднорідність імуноглобулінів.
Відомі дві системи імуноглобулінів Gm і

Inv.
Система Gm нараховує більше 20 антигенів крові, тобто 20 груп крові Gm (1) і Gm (2) і т.д., а система Inv має три антигени, тобто 3 групи крові: Inv (1), Inv (2), Inv (3).
Альфа-1-глобуліни. У ділянці альфа-1-глобулінів відмічається великий поліморфізм. Серед них виявлено 17 фенотипів даної системи.
Альфа-2-глобуліни. У цій ділянці альфа-2-глобулінів розрізняють поліморфізм, зокрема, церулоплазміну.
Розрізняють 4 різновиди церулоплазміну (Ср): Ср А; Ср АВ; Ср В і Ср ВС. Найчастіше зустрічається група Ср В. У європейців ця група зустрічається в 99 %, а у негроїдів – у 94 % випадків.
Бета-глобуліни. До них відноситься трансферин (Тf). Він легко вступає в сполуку з залізом. Вказана властивість забезпечує виконання ним важливої фізіологічної функції – транспортування заліза в кістковий мозок, де воно використовується для кровотворення.
Розрізняють такі групи: ТfС, ТfD та інші.

Перед переливанням крові визначають групу крові, в системі АВ0

і в системі резус. Після цього роблять проби на сумісність у системі АВ0 і резус-сумісність; під час переливання роблять біологічну пробу.
Проба на сумісність у системі АВ0 направлена на виявлення антитіл в крові реципієнта до еритроцитів донора.
Проба на резус-сумісність направлена на виявлення антиеритроцитарних резус-антитіл.
Біологічна проба (трьохразова проба).

різних систем організму і обмінні процеси.
2. Гемопоетичний – підсилює

кровотворення.
3. Імунологічний – підсилює захисні сили організму за рахунок введення антитіл, оксонінів.
4. Живильна – з кров'ю вводяться поживні речовини.

Дезинтоксикаційні – для лікування інтоксикацій.
3. Препарати для парентерального живлення:
а)

білкові гідролізати;
б) розчини амінокислот;
в) препарати жирової емульсії.
4. Регулятори водно-сольового і кислотно-лужної рівноваги:
а) сольові розчини;
б) осмодіуретики.
5. Кровозамінники з функцією перенесення кисню.
6. Кровозамінники комплексної дії.