Презентация на тему Вітаміни гетероциклічного ряду: піримідинотіазолу, птерину, ізоаллоксазину, корину. Властивості, вимоги до якості

вітамінів (вітамінів В1 - тіамінів) складається з двох гетероциклів

- піримідину (А) і тіазолу (Б), з'єднаних між собою метиленовою групою:





У медичній практиці використовуються тіаміну гідробромід, тіаміну гідрохлорид, дифосфатний естер тіаміну гідрохлориду (кокарбоксилаза).

3-[(4-Аміно-2-метил-
піримідин-5-іл)метил]-5-(2-гідроксіетил)-4-метилтіазолій броміду гідробромід
Тіаміну гідрохлорид (Thiamini hydrochloridum)

(ДФУ)









3-[(4-Аміно-2-метил-
піримідин-5-іл)метил]-5-(2-гідроксіетил)-4-метилтіазолій хлориду гідрохлорид

початок науки вітамінології.
Вперше його виділили з рисових висівок

(Функ в 1912 р.). Ця речовина в малих дозах вилікувала голубів від поліневриту і через те, що містить в своїй структурі атом сірки, названа тіаміном.
Найбільше міститься в злакових (зернових) рослинах, дріжджах, жовтках, воловій печінці. З природних джерел добувається важко і з малим виходом (з 1 т дріжджів – 0,25 г вітаміну В1).
Для лікувальної мети одержують синтетично, добуваючи спочатку окремо піримідинову та тіазолову сполуки, які потім конденсують.
Тіамін належить до аміноспиртів гетероциклічного ряду (наявність карбінольної та амінної груп).

білого з жовтавим відтінком кольору зі специфічним запахом. Легко

розчинний у воді, мало розчинний у 96 %-ному спирті, практично не розчинний в ефірі.

Тіаміну гідрохлорид
Кристалічний порошок білого або майже білого кольору чи безбарвні кристали. Легко розчинний у воді, розчинний у гліцерині, малорозчинний у 96 %-ному спирті. Гігроскопічний.

Стійкі тільки в кислому середовищі. У нейтральному та лужному середовищах розкладаються з розривом тіазольного циклу і утворенням меркаптогрупи.

на хлориди.
Нефармакопейні реакції
а) З розчинами FeCl3 та K3[Fe(CN)6] утворюється

синє забарвлення берлінської блакиті.
б) При зтопленні з кристалічним NaOH або металічним натрієм утворюються сульфід-іони, які виявляють реакцією з нітропрусидом натрію (червоно-фіолетове забарвлення).
в) Тіамін з розчинів кількісно осаджується деякими загальноалкалоїдними реактивами (реактиви Драгендорфа, Бертрана, Шейблера, пікринова кислота, п-аміноацетофенон, сіль Рейнеке).

Тіамін окиснюється лужним розчином калію фериціаніду з утворенням

тіохрому (яскраво-жовта речовина), який екстрагують ізоаміловим або бутиловим спиртом, - спиртовий шар дає блакитну флуоресценцію в УФ-світлі (λ=365 нм):

Ацидиметрія в неводному середовищі в присутності меркурій(II) ацетату. Точку

еквівалентності визначаємо потенціометричним методом:








Е = ½ М.м.(C12H18Br2N4OS)

розчину кислоти хлоридної і 96 %-ного спирту. Титрант 0,1

М розчин NaOH. Точку еквівалентності визначають потенціометрично. У розрахунок беруть об’єм титранту між двома стрибками потенціалів на кривій титрування. Е = ½ М.м.
Тіаміну г/хл.(ДФУ додаток 1). Ацидиметрія в неводному середовищі у суміші кислоти форміатної і оцтового ангідриду. Точку еквівалентності визначають потенціометрично. Е = ½ М.м.

осаду: SiO2•12WO3• 2C12H17BrN4OS або SiO2•12WO3• 2C12H17ClN4OS.
Алкаліметрія, пряме титрування, індикатор-бромтимоловий

синій або фенолфталеїн. Е=М.м.
Аргентометрія за методом Фаянса, індикатор - бромфеноловий синій. Е=1/2 М.м.


Флуориметрія (за інтенсивністю флуоресценції тіохрому).
Аргентометрія після нейтралізації розчину речовини лугом. Наважку тіаміну броміду титрують розчином натрію гідроксиду до блакитно-зеленого забарвлення, індикатор - бромтимоловий синій.
Потім розчин підкислюють кислотою нітратною, додають індикатор - ферум(III) амоній сульфат і 0,1 мл 0,1М розчину амоній тіоціанату - з'являється червоне забарвлення внаслідок утворення ферум(III) тіоціанату:

розчином аргентум нітрату:

вступає в реакцію з ферум(III) тіоціанатом - розчин знебарвлюється:

Вміст тіаміну броміду розраховують за різницею об'ємів аргентум нітрату, амоній тіоціанату і натрій гідроксиду. Е = М.м.
Зберігання препаратів тіаміну
У ЩЗК, що вберігає від дії світла. Не допускається контакту з металами, щоб запобігти відновленню до дигідротіаміну:

людини. Є складовою частиною коферменту – кокарбоксилази. При нестачі

вітаміну В1 виникають розлади вуглеводневого обміну, в тканинах накопичуються молочна та піровиноградна кислоти, у зв’язку з чим можуть виникати неврити та розлади роботи серця. Впливає на білковий та ліпідний обміни, бере участь у регулюванні водного обміну.
Денна потреба 2 мг (1 мг препарату – 330 МО).
Авітаміноз – хвороба бері-бері, гіповітаміноз – розлади нервової системи.
Застосовують для лікування гіпо- і авітамінозів даного вітаміну та захворювань, пов'язаних з порушенням функції нервової системи.

масою приймають у більших дозах (1 мг тіаміну гідрохлориду

відповідає за активністю 1,29 мг тіаміну гідроброміду).
Випуск: Тіаміну гідрохлорид – драже по 0,002 г, амп. 5%-1,0 №10; тіаміну гідробромід – драже по 0,0026 г №50.
Входить до складу полівітамінів та препаратів вітамінів групи В (неуробекс, нейрон, нейровітан, нейрорубін, мульти-табс В-комплекс).
Не рекомендується вводити одночасно парентерально вітаміни В1 з В6 (затримка естерифікації тіаміну фосфатною кислотою) і В12 (посилює алергічну дію тіаміну), а також змішувати в одному шприці вітамін В1 з пеніцилінами або стрептоміцином (розклад антибіотиків) і нікотиновою кислотою (розклад тіаміну).

– ліофілізована суха пориста маса білого кольору зі слабким

специфічним запахом, гіркувато-кисла на смак. Легко розчинна у воді, мало розчинна в етанолі.
Розкладається при нагріванні до температури вище 35°С.
Зберігають в темному місці, при температурі менше 5°С.

обміні вуглеводів. У сполуці з білками та іонами магнію

входить до складу ферменту карбоксилази, яка каталізує карбоксилювання і декарбоксилювання α-кетокислот.


В зв’язку з нестачею ККБ при захворюваннях на бері-бері α-кетокислоти (особливо піровиноградна кислота СН3СОСООН) нагромаджуються в тканинах.
Призначають її при аритмії, недостатності коронарного кровообігу та інших серцево-судинних захворюваннях, цукровому діабеті та різних патологічних процесах, пов'язаних з погіршенням вуглеводного обміну.
Вводять в/м, в/в, п/ш по 0,05-0,1 г 1 раз на добу.
Випуск: запаяні ампули по 0,05 г стерильного порошку, який перед застосуванням (ex tempore) розчиняють в 0,5% розчині новокаїну або 0,9% розчині натрію хлориду.

фолієва (вітамін Вс), містяться в зеленому листі шпинату, петрушки,

салату; в бобових і злакових культурах (пшениця, жито, кукурудза), а також у дріжджах, печінці.
В основі хімічної структури даних вітамінів лежить птеридинове ядро, яке є конденсованою системою піримідинового (А) і піразинового (В) циклів. Похідне птеридину 2-аміно-4-оксиптеридин називають птерин.

Назва вітаміну походить від латинського слова folium –

листок. Фолієва кислота є в природі як у вільному стані так і у вигляді поліглютамінатів, в яких є додаткові залишки глютамінової кислоти.

Кирсанової)
Конденсують еквімолекулярні кількості г/хл 2,5,6-три-аміно-4-оксипіримідину, п-амінобензоїл-L(+)-глюта-мінової кислоти

і 2,3-дибромпропіонового альдегіду:

Зберігання кислоти фолієвої

У ЩЗК, у захищеному від дії світла місці.

Практично не розчинний у воді і в більшості органічних

розчинників (відмінність від інших вітамінів). Розчиняється в розведених кислотах (наявність атомів нітрогену амінного характеру) і розчинах лугів (наявність вільної карбоксильної групи). Розкладається під дією світла, гігроскопічний.
Молекула кислоти фолієвої складається з трьох основних частин: 2-аміно-4-оксиптеридину (птерин), n-амінобензойної кислоти і зв'язаного з нею залишку глютамінової кислоти.
Кислота фолієва є амфотерною сполукою: основні властивості зумовлені атомами Нітрогену молекули птеридину, кислі - карбоксильними групами і гідроксильною групою у положенні 4.

рідинної хроматографії, методом ТШХ.
Нефармакопейні реакції:
а) при додаванні до

розчину препарату в хлоридній кислоті калій перманганату (з наступним виділенням його надлишку гідроген пероксилом) утворюються п-амінобензоїлглютамінова та птеридин-6-карбонова (птеринова) кислоти. Остання має значно сильнішу
синю флуоресценцію, ніж фолієва
кислота, і тому її застосовують для
флуориметричного кількісного
визначення препарату.

фолієва з солями важких металів утворює нерозчинні забарвлені комплекси;

із CuSO4 - зелений осад, з Co(NO3)3 - темно-жовтий осад, з FeCl3 - червоно-жовтий. Загальна формула цих солей:

здатність кислоти фолієвої відновлюватися в середовищі натрій карбонату до

7,8-дигідрофолієвої кислоти, яка легко окислюється до фолієвої навіть киснем повітря, тому полярографічну чарунку постійно продувають азотом.

фолієвої калій перманга-натом з утворенням n-амінобензоїлглютамінової кислоти, її діазотування

та азосполучення з N-(1-нафтил)-етилендіаміну дигідрохлоридом. У результаті утворюється забарвлений у фіолетовий колір азобарвник, інтенсивність забарвлення якого в розчині визначають фотоколориметром при λ=550 нм.

кровоутворення, тому її називають антианемічним фактором. Разом з вітаміном

В12 вона стимулює еритропоез, бере участь у синтезі амінокислот (метіоніну, серину тощо), нуклеїнових кислот, пуринів і піримідинів і в обміні холіну. В організмі відновлюється до тетрагідрофолієвої кислоти – коферменту, який бере участь у різних метаболічних процесах.
Денна потреба кислоти фолієвої для здорової людини становить 0,2 - 1 мг. Її нестача призводить до анемій.
Для профілактики нестачі кислоти фолієвої при незбалансованому чи незадовільному харчуванні її приймають всередину по 20-50 мгк щоденно; при вагітності - по 400 мкг на день, при лактації – по 300 мкг.
Випуск: табл. по 0,001 г і 0,005 г № 50.
Застосовують для посилення еритропоезу, при деяких видах анемій, у тому числі при анеміях і лейкопеніях, викликаних ліками та іонізуючою радіацією, хронічних гастроентеритах і туберкульозі кишківника.

складається з конденсованих піразинового, піримідинового та бензольного циклів, тобто

є похідним бензоптеридину. Піримідинове ядро ізоалоксазину має характер лактамного циклу, оскільки містить дві кетогрупи:



бензоптеридин ізоалоксазин
Виявлення вітамінних властивостей флавінів пов'язано з наявністю в молекулі надзвичайно лабільної групи з двома спряженими подвійними зв'язками в ізоалоксазиновому ядрі. Ця група атомів зумовлює окисно-відновні властивості рибофлавіну.

6,7-диметил-9-(1’-D-рибітил)-ізоалоксазин

Уперше ізоалоксазинові вітаміни (вітамін В2) було виділено з

молочної сироватки (тому його ще називають “лактофлавін”). Назва вітаміну В2 "рибофлавін" походить від того, що він містить залишок багатоатомного спирту, похідного рибози, а його розчини мають жовтий колір (лат. flavus - жовтий).

в тваринних продуктах: міститься в сироватці молока, печінці, нирках,

пекарських і пивних дріжджах; у злаках - пшоні, ячмені; у овочах - шпинаті і томатах.
Для добування 1 г препарату треба переробити 5,4 т молочної сироватки, тому тепер синтезують вітамін В2 з D-рибози, о-4-ксилідину та барбітурової кислоти.
Властивості. Кристалічний порошок жовтого або оранжево-жовтого кольору. Дуже мало розчинний у воді, практично не розчинний у 96 %-ному спирті, ефірі, ацетоні, хлороформі. Легко розчинний в хлоридній (утворює солі) та ацетатній кислотах. Розчини розкладаються під дією світла, особливо в присутності лугу. Виявляє поліморфізм.

субстанції у світлі, що проходить, має блідо-зеленувато-жовте забарвлення, а

у відбитому світлі - інтенсивну жовтувато-зелену флуоресценцію, яка зникає при додаванні мінеральних кислот або лугів (у кислому середовищі на світлі рибофлавін утворює люміхром (6,7-диметилалоксазин)- безбарвну речовину, яка розкладається в етанолі і хлороформі з виникненням блакитної флуоресценції; у лужному середовищі на світлі рибофлавін утворює люміфлавін (6,7,9-триметилізоалоксазин), який в розчинах має забарвлення і флуоресценцію аналогічно рибофлавіну, але розчиняються у хлороформі).

забарвлення водного розчину препарату (утворюється безбарвна сполука – лейкорибофлавін):





Нефармакопейні

реакції:
а) при додаванні до рибофлавіну кислоти сульфатної концентрованої з'являється червоне забарвлення, яке переходить в жовте від додавання води.
б) з розчином аргентум нітрату утворює оранжево-червоне забарвлення (наявність імідної групи).

будові речовини під дією світла і лужного середовища.
Визначення домішки

люміфлавіну ґрунтується на розчинності його в хлороформі (рибофлавін у хлороформі нерозчинний) - забарвлення фільтрату не повинно перевищувати еталон (ДФУ).
Визначення домішки люміфлавіну проводять методом тонкошарової хроматографії (ДФУ, доповнення).
Зберігання рибофлавіну
У ЩЗК, у захищеному від дії світла місці.

Випробування на чистоту

при ослабленому світлі, у водному розчині, підкисленому ацетатною кислотою,

при λ=444 нм. Вміст рибофлавіну обчислюють, використовуючи питомий показник поглинання, що дорівнює 328.
Фотоколориметрія.
Флуориметрія.
Алкаліметрія за замісником після взаємодії з розчином аргентуму нітрату. Е = М.м.
Перйодатне окиснення (реакція Малапрада). Методика базується на окисненні рибітильного фрагмента молекули рибофлавіну з утворенням форміатної кислоти.

що виділилася в результаті реакції, відтитровують алкаліметричним методом:
НСООН +

NaOH → НСООNa + Н2О
За іншою методикою після дії перйодатом до розчину додають натрій йодид і кислоту сульфатну:
5 NaI + NaIO3 + 3 H2SO4 → 3 I2 + 3 Na2SO4 + 3 H2O
Йод, що виділився в результаті реакції відтитровують стандартним розчином натрій тіосульфату.
Естерифіфкація концентрованою сульфатною кислотою. За рахунок гідроксильних груп утворюються моно-, ди-, три-, тетрасульфоксилові естери. Потім потенціометричним титруванням розчином КОН визначають надлишок сульфатної кислоти. Реакція протікає стехіометрично у співвідношенні 1 : 3.

складу оксидаційних ферментів клітин у вигляді рибофлавін-фосфатного естеру. Денна

потреба – 2 мг. Гіпорибофлавіноз характеризується погіршенням апетиту, схудненням, виразками в кутиках рота; арибофлавіноз – кон’юнктивіти, помутніння рогівки і кришталика ока тощо.
Вітамін В2 застосовують орально в дозах по 5-10 мг на день (залежно від ступеня захворювання) при арибофлавінозі, кон’юнктивітах, іритах, кератитах, променевій хворобі, спру.
Випуск: табл. по 0,002 г; 0,005 г; 0,01 г; 0,01% очні краплі; входить до складу рибофлавінмононуклеотиду (рибофлавін-5’-монофосфат натрію) – амп. 1%-1,0 №10.

природних продуктах тваринного походження, головним чином у внутрішніх органах.

Так, найбагатшим джерелом вітаміну В12 є нутрощі риб, високий його вміст у печінці кита і ще більший у м'ясі молюсків. В організмі людини і тварин В12 синтезується мікрофлорою кишковика і накопичується в печінці, нирках, стінках кишковика.
Вітамін В12 (ціанокобаламін) добувають з відходів при виробництві антибіотиків стрептоміцину і хлортетрацикліну. Інше джерело – стічні води (продукти життєдіяльності актиноміцетів, бактерій, синьо-зелених водоростей), звідки вітамін В12 виділяють адсорбцією або екстракцією.

- нуклеотид, що містить 5,6-диметилбензімідазол, зв'язаний з D-рибофуранозою, яка,

у свою чергу, зв'язана ефірним зв'язком з кислотою фосфатною. Нуклеотид з'єднаний з макроциклічною кориновою системою (друга частина) пептидним зв'язком. Атом азоту 5,6-диметилбензімідазолу в положенні 3 зв'язаний координаційним зв'язком з атомом кобальту. Кобальт утворює хелатну сполуку з ціаногрупою і з атомами нітрогену гідрованих пірольних циклів коринової системи.
Позитивний заряд іона кобальту нейтралізується негативно зарядженим аніоном фосфатної кислоти. Тому ціанокобаламін є не тільки хелатною сполукою, але і внутрішньою сіллю.

Помірно розчинний у воді, розчинний у 95 %-ному спирті,

практично не розчинний в ефірі, хлороформі, ацетоні. Безводна субстанція дуже гігіроскопічна.
При нагріванні понад 300°С розкладається . Стійкий при рН=4-6. Легко розкладається в лужному середовищі.
Групу СN в молекулі вітаміну В12 можна замінити на групу ОН (оксикобаламін) або NO2 (нітрокобаламін). Обидва продукти перетворення належать до групи вітамінів В12.
При нагріванні ціанокобаламіну з розчином НСl утворюється амоній хлорид, 5,6-диметилбензімідазол, аміноізопропанол, кобальт хлорид, ціанідна кислота.
Антианемічна дія пов'язана з наявністю в структурі молекули 5,6-диметилбензімідазолу.

шляхом сплавлення з калій гідросульфатом та взаємодією з натрію

1-нітрозо-2-нафтол-3,6-дисульфонатом - з'являється червоне забарвлення внутрішньо-комплексної солі кобальту.

прокалювання 0,25 мг ціанокобаламіну з 10 мг калій сульфату

і 2 краплями 15 % сульфатної кислоти. До залишку добавляють насичений розчин амоній тіоціанату в ацетоні; з’являється синьо-зелене забарвлення:
Со2+ + 2 NH4SCN → Со(SCN)2 + 2 NH4+
Виявлення ціаногрупи. Наважку ціанокобаламіну нагрівають у пробірці з кислотою оксалатною, під дією якої виділяється кислота ціанідна, яку виявляють за допомогою фільтрувального паперу, змоченого розчином бензидину і купрум(ІІ) ацетатом, в результаті чого утворюється забарвлена в синій колір комплексна сполука.

місці.
Застосування ціанокобаламіну
Вітамін В12 є фактором росту, необхідним для нормального

кровотворення і дозрівання еритроцитів. Він бере участь в утворенні холіну, метіоніну, нуклеїнових кислот, виявляє сприятливий вплив на функції печінки і нервової системи.
Денна потреба здорової людини – 10-20 мкг. Така кількість вітаміну не утворюється в кишківнику і її треба доповнювати продуктами тваринного походження.
Застосовують при злоякісному недокрів'ї, різноманітних видах анемій, захворюваннях печінки, нервової системи, захворюваннях шкіри та ін.
Випуск: р-н д/ін. 200 мкг (0,02%) або 500 мкг (0,05%) 1,0 №10

у вигляді різних поєднань. Рослинні продукти часто містять вітаміни

групи В, вітамін С та ін. Поєднання вітамінів знаходиться також і в продуктах тваринного походження.
В багатьох випадках вітаміни взаємно підсилюють фізіологічні ефекти, які вони виявляють. Наприклад, вплив вітаміну Р на проникність судин підсилюється аскорбіновою кислотою; взаємно підсилюється вплив на кровотворення фолієвої кислоти та ціанокобаламіну.
В деяких випадках токсичність вітамінів зменшується при їх комбінованому застосуванні. Наприклад, токсичність вітаміну D зменшується під впливом вітаміну А. Вітаміни можуть виявляти і антагоністичну дію (нікотинова кислота сповільнює ліпотропну дію холіну).
Активно беручи участь в різних біохімічних процесах, вітаміни при їх поєднанні виявляють сильнішу і комплексну біологічну дію, що і послужило для їх комбінованого застосування як з профілактичною так і з лікувальною метою.

і в поєднанні з мікроелементами) та випускаються у вигляді

різних лікарських форм: таблеток, “шипучих” таблеток (упсавіт, супрадин), таблеток для розжовування (мульти-табс, джунглі), драже (ревіт), сиропів (кідді, мультивітамол), гелів (кіндер-біовіталь), розчинів для ін'єкцій (нервіплекс (В1, В6, В12)).
Вітчизняні полівітамінні препарати: ревіт (А, В1, В2, С), гексавіт (ревіт + В6, РР), ундевіт (гексавіт + Е, Р, Вс, В3), декамевіт (А, В1, В2, В6, В12, РР, С, Е, Р, Вс, метионін), комплевіт (В1, В2, В6, В12, РР, С, Е, Вс), квадевіт (декамевіт + В3, кислота глутамінова, фітин, KCl. CuSO4), вітам (В1, В2, В6, РР, В3, мефенамова кислота, Fe, Zn, Mn, Cu, Co, Cr).
Полівітамінні препарати, іноземного виробництва: вітруми (кідс, юніор, б’юті, пренатал, енерджі, кардіо та ін.), центруми, мульти-табси, дуовіт, піковіт, джунглі, юнікап, прегнавіт, оліговіт, теравіт, супрадин, кіндер-біовіталь та ін.