Презентация на тему Форми організації навчання у вищій школі. Методика підготовки і проведення лекційного заняття

вищій школі.
Лекція як основна форма організації навчання у вищій

школі. Переваги і недоліки лекційного викладу. Види лекцій.
Зміст і структура лекції. Основні дидактичні вимоги до лекції.
Підготовка і проведення лекції: організаційно-методичні аспекти.

навчального заняття залежно від його дидактичних цілей, змісту й

особливостей діяльності суб’єктів та об’єктів навчання.
Форми організації навчання мають упорядкувати навчальний процес. Їхньою провідною ознакою для класифікації є дидактичні цілі. Водночас кожна організаційна форма навчання може мати кілька дидактичних цілей.
У дидактичному процесі найчастіше виокремлюють чотири групи організаційних форм:
■ навчальні заняття;
■ практична підготовка;
■ самостійна робота;
■ контрольні заходи.

Поняття про форми організації навчання у вищій школі

гра та ін.
Ці організаційні форми навчання мають свої особливості.
Їхнє

врахування дає змогу оптимізувати процес навчання.
Лекція є провідною формою організації процесу навчання у вищому навчальному закладі. Вона забезпечує системне подання наукових знань у викладенні науково-педагогічних працівників. Матеріал під час лекції подають науково, концентровано, логічно й аргументовано. У підготовці до заняття враховано зміст, структуру, добір прикладів та ілюстрацій, методичне оформлення, розрахунок часу, склад та особливості студентів тощо.

інших форм у тому, що він орієнтує студентів на

виявлення більшої самостійності у навчально-пізнавальній діяльності. Під час семінару поглиблюються, систематизуються й контролюються знання, здобуті в результаті самостійної позааудиторної роботи над першоджерелами, документами, додатковою літературою тощо.
Семінар має такі дидактичні цілі: поглиблення, систематизація; закріплення знань, перетворення їх на переконання; перевірка знань; прищеплювання навичок і умінь самостійної роботи з книгою; розвиток культури мовлення, формування вміння аргументовано обстоювати свої погляди, відповідати на запитання, слухати інших, формулювати запитання.
Питання плану семінарського заняття мають охоплювати основний матеріал теми й бути короткими, чіткими, їх можна формулювати і в стверджувальній, і в запитальній формах.
Залежно від способу проведення виокремлюють такі види семінарів:
семінар-бесіда,
семінар-заслуховування,
семінар-диспут,
семінар-прес-конференція тощо.

завданням і під керівництвом науково-педагогічного працівника.
Основні дидактичні цілі лабораторних

робіт:
експериментальне підтвердження вивчених теоретичних положень;
експериментальна перевірка формул, розрахунків;
ознайомлення з методикою проведення експериментів, досліджень та ін.
Під час роботи в студентів формуються вміння спостерігати, порівнювати, зіставляти, аналізувати, робити висновки та узагальнення, самостійно проводити дослідження, користуватися різними прийомами вимірів, оформлювати результати у вигляді таблиць, схем, графіків тощо. Водночас у них формуються професійні вміння і навички користуватися різними приладами, апаратурою, системами та іншими технічними засобами у проведенні дослідів.

якої за завданням і під керівництвом науково-педагогічного працівника студенти

виконують практичну аудиторну чи позааудиторну роботу з будь-якого предмета. Особливо значну роль практичні заняття мають відіграти у вивченні спеціальних предметів, зміст яких спрямовано на формування професійних умінь.
Основна дидактична мета практичного заняття – закріплення й деталізація наукових знань, а головне – формування навичок і вмінь.
Для проведення практичного заняття викладач готує відповідні методичні матеріали: тести для виявлення рівня оволодіння необхідними теоретичними положеннями; набір практичних завдань різної складності для розв’язування їх на занятті та дидактичні засоби.
Індивідуальні заняття є важливою формою організації навчального процесу. Вони передбачають створення умов для якнайповнішої реалізації творчих можливостей студентів.

забезпечує педагогічну взаємодію викладача й тих, хто навчається. Вона

спрямована на розширення, закріплення та вдосконалення знань. Підготовка до конференції починається з визначення теми, добору питань, які сукупно розкривають обрану тему. Головне в конференції – вільне, відверте обговорення проблемних питань.
Конференція за своїми особливостями близька до семінару і є його розвитком, тому методика проведення конференцій подібна до методики проведення семінарів.
Мета консультації – аналіз навчального матеріалу, що його недостатньо засвоїли студенти.
Основні дидактичні цілі консультацій: ліквідація прогалин у знаннях тих, кого навчають, надання їм допомоги в самостійній роботі.
Розрізняють індивідуальні й групові консультації.

освітньому процесі розглядають як довільну, внутрішньо мотивовану діяльність, яка

передбачає гнучкість у розв’язанні різних питань.
В інноваційних іграх використовують найрізноманітніші засоби й методи роботи.
Ділові ігри – найскладніша форма ігрових занять, під час яких імітують колективну професійну діяльність. Ділові ігри мають значні дидактичні можливості, оскільки забезпечують закріплення й комплексне застосування знань, здобутих під час вивчення різних дисциплін (інтеграційна роль ігор); формування чіткого уявлення про професійну діяльність в обраній спеціальності; розвиток навичок ефективного управління реальними процесами, зокрема за допомогою сучасних математичних методів і технічних засобів.
Професійні ігри призначені для розвитку творчого мислення, формування практичних навичок та вмінь, вироблення індивідуального стилю спілкування й поведінки під час колективного розв’язання завдань. Вони відображають репетицію елементів професійної діяльності.
Соціально-психологічний тренінг розглядають як своєрідні способи формування знань та окремих навичок у сфері спілкування, а також форм їхньої відповідної корекції через групову практику психологічного впливу, основану на активних методах групової роботи.

форм практичної підготовки – формування у студентів професійних навичок, а

також практичних умінь, необхідних для виконання завдань.
Третя група організаційних форм
До третьої групи належить робота з друкованими джерелами (підручниками, навчальними посібниками, інструкціями, настановами тощо), самостійне вивчення певних питань, участь у роботі гуртків, експериментально-дослідницька робота, самостійний перегляд телепередач, тематичних кінофільмів, прослуховування радіопередач та ін.
Мета самостійної роботи студентів – самостійне вивчення, закріплення й поглиблення раніше здобутих і нових знань, набування практичних навичок і умінь.
Дидактичні цілі самостійної роботи:
закріплення, поглиблення, розширення й систематизація знань, здобутих під час аудиторних занять;
самостійне оволодіння новим навчальним матеріалом;
формування професійних навичок і вмінь;
формування вмінь і навичок самостійної розумової праці;
розвиток самостійності мислення, творчого підходу до розв’язання поставлених завдань;
самоосвіта.

контрольних заходів – належать:
іспити (заліки),
модульний контроль,
контрольні роботи,
контрольна перевірка оволодіння професійними

знаннями, навичками і вміннями з різних предметів,
розв’язання кваліфікаційних завдань,
захист випускних робіт і проектів.
 

діяльності студентів і традиційна форма навчання у вищих навчальних

закладах.
Лекція (лат. lectio – читання) – чіткий, системний, науковий і послідовний виклад навчального матеріалу, будь-якого питання, окремої наукової проблеми або теми, розділу, предмету, методів науки. Лекції бувають навчальними (одна з основних форм навчального процесу й один з основних методів викладання у ВНЗ) і публічними (одна із основних форм пропаганди й поширювання політичних і наукових знань).
Мета лекції полягає в допомозі студентам оволодіти методами самостійної роботи з підручниками, посібниками, першоджерелами.
За своєю дидактичною сутністю лекція постає і як організаційна форма навчання – специфічний спосіб взаємодії викладача і студента, у межах якого реалізують різноманітний зміст і різні методи викладання, і як метод – викладання навчального матеріалу в систематичній та послідовній формі.

Лекція як основна форма організації навчання у вищій школі

організовану форму, активний метод і психологічну технологію спільної освітньої

діяльності зі студентами:
високий науково-теоретичний і соціально-культурний рівень лекції;
триланкова структура кожної лекції: вступ (завдання і план роботи), основна частина (дедуктивна або індуктивна побудова змістового викладу) і висновки (підсумки, узагальнення, рекомендації);
жвава і цікава подача змісту лекції, що посилюється чіткістю вимови, граматичною та стилістичною правильністю живого мовлення лектора, а також умілим використанням допоміжних засобів – інтонації, міміки, жестів;
повідомлення на лекції не лише теоретичних знань (теорії, закони, закономірності, поняття тощо), а й соціально-унормованої (плани, проекти, програми, технології, методики) та культурно-ціннісної інформації (ідеї, ідеали, переконання, оцінки, вірування, мотиви та ін.);
економне використання лекційного часу завдяки вибору оптимального темпу викладення основного змісту, підготовки проблемних запитань студентам задля налагодження оперативного зворотного зв’язку, щоб бачити, як відбувається процес розуміння у студентській аудиторії;
широке застосування графічно-символічних засобів (моделі, схеми, таблиці, креслення, символи, графіки, формули) для підтвердження чи спростування будь-якої значущої теоретичної засади або повного методологічного положення;
професійна робота з психоемоційним настроєм аудиторії.

узагальнення накопичених, формування на їхній основі ідейних поглядів, переконань,

світогляду, розвиток пізнавальних і професійних зацікавлень.
Загальний структурний каркас будь-якої лекції – формулювання теми, повідомлення плану і літератури, яку рекомендовано для самостійної роботи, а потім – чітке дотримання плану.
Основні вимоги до читання лекції:
■ високий науковий рівень викладеної інформації, яка має, як правило, світоглядне значення;
■ значний обсяг систематизованої й методично опрацьованої сучасної наукової інформації;
■ доказовість і аргументованість висловлюваних суджень;
■ достатня кількість переконливих фактів, прикладів, текстів і документів;
■ ясність викладення думок та активізація мислення слухачів, формулювання питань для самостійної роботи з обговорюваних проблем;
■ аналіз різних поглядів у розв’язанні поставлених проблем;
■ виведення головних думок і положень, формулювання висновків;
■ роз’яснення нових термінів, а також назв;
■ надання студентам можливості слухати, осмислювати й коротко записувати інформацію;
■ уміння встановити педагогічний контакт з аудиторією;
■ використання дидактичних матеріалів і технічних засобів;
■ застосування основних матеріалів – тексту, конспекту, блок-схем, креслень, таблиць, графіків.

окреслити такі види академічних лекцій:
вступна;
інформаційна;
оглядова;
настановча;
підсумкова.
Часто до видів лекцій зараховують

також проблемну лекцію, лекцію-візуалізацію; лекцію із запланованими помилками, бінарну лекцію (лекцію вдвох), лекцію-прес-конференцію тощо.
Однак, це не зовсім правильно, оскільки йдеться не про вид лекції, а метод її викладання: проблемна лекція – на основі проблемного методу; бінарна (лекція вдвох) – методу діалогу; лекція-візуалізація – методу наочності; лекція із запланованими помилками – методу пошуку помилок; лекція-прес-конференція – методу запитань-відповідей.

Види лекцій

предмет і орієнтує студента в системі роботи з цього

курсу. Лектор ознайомлює студентів з метою і завданнями курсу, його роллю і місцем у системі навчальних дисциплін та в системі підготовки фахівця. Подає короткий огляд курсу, етапи розвитку науки і практики, досягнення у цій сфері, імена відомих учених, викладає перспективні напрями досліджень. Лектор висловлює методичні й організаційні особливості роботи в межах курсу, а також подає аналіз навчально-методичної літератури, яку рекомендовано студентам, уточнює терміни і форми звітності.
Інформаційна лекція орієнтована на викладення і пояснення студентам наукової інформації, яку потрібно осмислити й запам’ятати. Це найбільш традиційний тип лекцій у практиці вищої школи.
Оглядова лекція – систематизація наукових знань на високому рівні, вона потребує чимало асоціативних зв’язків у процесі осмислення інформації, яку викладають під час розкриття внутрішньо-предметних і міжпредметних зв’язків, крім деталізації й конкретизації. Зазвичай, стержень викладених теоретичних положень становить науково-понятійна й концептуальна основа всього курсу чи великих його розділів.

на розкриття підходів, принципів, умов, форм, методів та особливостей

діяльності студентів з метою оволодіти, насамперед самостійно, сукупністю знань, навичок і вмінь.
Настановчі лекції найчастіше проводять із студентами заочної та дистанційної форм навчання.
Підсумкова лекція – вид лекції, який використовують наприкінці вивчення навчальної дисципліни, блоку навчальних дисциплін, курсу тощо з метою підбивання підсумків із питань аналізу діяльності студентів; змісту глибини й широти здобутих знань, навичок і вмінь, розкриття шляхів їх реалізації в житті; висвітлення проблем наукових питань та ін.

використовуючи різні методи.
На основі проблемного методу викладають так звану

проблемну лекцію.
Під час цієї лекції нові знання повідомляють через проблемність питання, завдання чи ситуації. Процес пізнання студентів у співпраці й діалозі з викладачем наближається до дослідницької діяльності. Зміст проблеми розкривають через організацію пошуку її розв’язання чи підсумовування й аналізу традиційних і сучасних поглядів.
На основі методу наочності викладають так звану лекцію-візуалізацію. Це форма подавання лекційного матеріалу ТЗН чи засобами аудіо-, відеотехніки. Читання такої лекції – розгорнуте чи коротке коментування візуальних матеріалів (натуральних об’єктів – людей у їхніх діях і вчинках, у спілкуванні й у розмові; мінералів, реактивів, деталей машин; картин, малюнків, фотографій, слайдів; символічних об’єктів – у вигляді схем, таблиць, графіків, моделей).

читання лекції у формі діалогу двох науково-педагогічних працівників (або

як представників двох наукових шкіл, або як ученого і практика, викладача і студента і т.д.).
На основі методу пошуку помилок викладають так звану лекцію із заздалегідь запланованими помилками, яка розрахована на стимулювання студентів до постійного контролю пропонованої інформації (пошук помилки: змістової, методологічної, методичної, орфографічної). Наприкінці лекції проводять діагностику слухачів і аналіз зроблених помилок.
На основі методу запитань і відповідей викладають лекцію-конференцію. ЇЇ проводять як науково-практичне заняття, із поставленою проблемою й системою доповідей, тривалістю 5-10 хв. Кожен виступ репрезентує логічно завершений текст, заздалегідь підготовлений у межах запропонованої викладачем програми. Сукупність представлених текстів дасть змогу всебічно висвітлити проблему. Наприкінці лекції викладач підбиває підсумки самостійної роботи й виступів студентів, доповнюючи чи уточнюючи запропоновану інформацію, і формулює основні висновки.

практичні проблеми. Розкривають у лекції не всі питання теми,

а найважливіші, найсуттєвіші, що вимагають наукового обґрунтування.
У нормативно-директивних документах, які визначають зміст і організацію навчально-виховного процесу у вищих навчальних закладах України, обґрунтовано головні вимоги до лекцій, реалізація яких дає змогу повною мірою використовувати значні навчальні й виховні можливості цієї форми навчання, підвищити вплив кожної лекції на свідомість і почуття студентів.
Процес навчання у вищій школі реалізують у межах різноманітної цілісної системи організаційних форм і методів навчання. Кожна форма розв’язує своє спеціальне завдання, але сукупність форм і методів навчання створює єдиний дидактичний комплекс, функціонування якого підпорядковано об’єктивним психолого-педагогічним закономірностям навчального процесу.
Лекція – методологічна й організаційна основа для всіх навчальних занять, зокрема й самостійних (методологічна, тому що вводить студента в науку загалом, надає навчальному курсу концептуальності; організаційна – тому що решта форм навчальних занять так чи інакше «зав’язані» на лекцію, найчастіше логічно заплановані після неї, спираються на неї змістовно і тематично. Її основна дидактична мета – формування орієнтувальної теоретичної основи для подальшого засвоєння студентами навчального матеріалу.

Зміст і структура лекції.
Основні дидактичні вимоги до лекції

наукової інформації. При цьому, у зв’язку з особистістю лектора

ця інформація має особистісне забарвлення.
2. Орієнтовна. Лекція орієнтує в науковій літературі показом генезису теорій, ідей: коли, ким вони вивчались, якими об’єктивними вимогами розвитку суспільства та виробництва спонукались тощо. Безумовно, список літератури, рекомендований лектором, також належить до орієнтовної функції лекції.
3. Пояснювальна, роз’яснювальна. Насамперед стосується основних наукових понять, які необхідно засвоїти студентам, через формування цих понять у свідомості студентів. Зміст лекцій містить стислі характеристики наукових понять, роз’яснення цих понять, їх визначень, пояснення значення кожного слова, що входить до структури визначення, – також належать до пояснюючої функції.

Слушність положень, що висуваються на лекції, забезпечується реальними фактами

та логікою подання матеріалу. Доказ фактами використовують, коли роблять теоретичні висновки на підставі узагальнення експериментальних фактів. Логічні докази – це такі міркування, у процесі яких одна думка обґрунтовується за допомогою інших. Кожний логічний доказ складається з тези, яку треба довести, доказів, за допомогою яких ця теза обґрунтовується, та демонстрації, тобто показу послідовного зв’язку міркувань, думок, що виходять одна з одної і ведуть до необхідного висновку.
5. Підсумкова. Лекція крім повідомлення необхідної наукової інформації має захопити студентів ідеями, викликати бажання поглибити свої наукові знання, почати власну дослідну роботу.
Для того щоб лекція була цікавою, вона має враховувати певні умови:
усвідомлення студентами особистісного змісту в набутті знань у певній науковій галузі;
усвідомлення аудиторією новизни матеріалу, що подається, і водночас пов’язаного з тими знаннями, які вже нею опановані;
спонукання та стимулювання мисленнєвої діяльності студентів-слухачів.

теми лекції (для запису студентами), плану лекції (основні питання

лекції); формування мети та завдань лекції; зв’язок з попередньою лекцією; стисла характеристика проблеми; показ стану питання; список літератури, навчальних джерел з теми (6-7 джерел);
2) викладення основних положень: докази, факти, аналіз понять, висвітлення подій, демонстрація доказів, аудіо- та відеоматеріалів; характеристика різних думок; зв’язок з практикою; галузі застосування набутих знань;
3) висновки: формування загального висновку; установка та завдання для самостійної та пошукової роботи; методичні поради, відповіді на запитання.

дидактичних принципів: науковості; системності і систематичності; наочності; формування пізнавальної

активності слухачів; групового й індивідуального підходу; навчання на високому рівні складності; міцності оволодіння знаннями, навичками і вміннями.
Основна мета лекції – дати систематизовані основи наукових знань із навчальної дисципліни, розкрити стан і перспективи прогресу в конкретній галузі науки і техніки, сконцентрувати увагу на найбільш складних і вузлових питаннях.
Можливе проведення окремих лекцій з проблем, які стосуються конкретної навчальної дисципліни, але не охоплені робочою навчальною програмою. Такі лекції проводять провідні вчені або фахівці для студентів і працівників вищих навчальних закладів в окремо наданий час.
Дидактична роль лекції полягає в тому, щоб ознайомити студентів з наукою, з основними категоріями й закономірностями дисциплін, їхніми методологічними основами, а також сформувати орієнтовну базу для подальшого засвоєння навчального матеріалу. Таким чином формується зміст і характер подальшої роботи студента з цій галузі науки, розвивається його пізнавальний інтерес і вміння логічно мислити.

яка полягає в тому, щоб оптимально сприяти здобуванню наукових

знань, навичок і вмінь та на їхній основі формувати науковий світогляд;
■ виховної, яка полягає в цілеспрямованому формуванні певної системи емоційно-ціннісного ставлення особистості до світу (державно-правових, патріотичних, естетичних, моральних, національно-етнічних та ін.);
■ розвиваючої, яка полягає в розвитку психічних пізнавальних процесів і станів;
■ організуючої, суть якої в тому, що лекції пов’язують в єдину систему, зміст і організацію навчального процесу з урахуванням особливостей та інтелектуального рівня розвитку слухачів, майстерності педагога, матеріального забезпечення процесу навчання;
■ мотиваційної, що стимулює інтереси й позитивні мотиви слухачів до навчання;
■ гедоністичної, яка полягає в тому, щоб під час лекції студент одержував задоволення.

навчального матеріалу на рівні історичного досвіду й ознайомлення з

новими досягненнями науки, усвідомлення перспективи подальшого розвитку наукових пошуків у відповідних галузях, а також розкриття можливостей використання конкретних знань у професійній діяльності. Одночасно лекція допомагає студентам зорієнтуватися у значному масиві інформації: ознайомитися з літературою, тенденціями наукових пошуків учених, науковими школами, привести наукову інформацію в упорядковану систему.
Розвиваюча функція лекції зумовлена необхідністю забезпечити оптимальні умови для інтелектуального розвитку особистості через залучення її в активну розумову діяльність. Розвиток і навчання – взаємопов’язані процеси. Розумовий розвиток – передумова успішності навчання, але й навчання, зі свого боку, сприяє розвиткові.
Організуюча функція лекції особливо важлива з погляду мобілізації студентів на навчальну діяльність. Це той стержень, навколо якого групуються решта видів навчальної діяльності; це вістря, яке визначає координати щоденної навчальної праці. На лекції студент має отримувати психолого-педагогічне спрямування для організації всіх ланок своєї діяльності.

фахівців певні морально-духовні якості безпосередньо через зміст навчального матеріалу

й налаштування студентів на конкретну пізнавальну діяльність. Зміст навчального матеріалу має сприяти формуванню в студентів наукового світогляду, соціальної зрілості, громадянської відповідальності, естетичних почуттів і естетичної культури, працелюбності. Фактично, на кожному занятті (передусім лекції) потрібно створити оптимальні умови для розв’язання мікрозавдань морального, розумового, трудового, естетичного і фізичного виховання.
Мотиваційна функція лекції полягає в спонуканні студентів до навчальної самостійної діяльності щодо оволодіння професійними знаннями, навичками і вміннями, до постійного пошуку нових знань, до професійної та громадської активності, розвитку і формування позитивних інтересів та ін.
Гедоністична функція лекції полягає в тому, що вона має викликати позитивні емоції, естетичну насолоду від процесу здобування знань і змісту лекційного матеріалу, спілкування з лектором і загалом викликати задоволення.

вищій школі.
Вступна лекція має ознайомити студентів з метою та

призначенням курсу, його роллю та місцем у системі навчальних дисциплін, що вивчаються майбутніми спеціалістами, містити короткий огляд курсу. У такій лекції лектор не тільки визначає предмет та метод науки, а й висуває наукові проблеми, гіпотези, накреслює перспективу розвитку науки та її зв’язок з практикою. Особливо важливо у вступній лекції показати зв’язок теоретичного матеріалу з практикою, з особистим досвідом студентів і практикою їх майбутньої праці. Слід розкрити найважливіші етапи розвитку історії науки, повідомити про найвидатніших учених, чий внесок у науку був найбільш вагомим, показати специфіку науки та її зв’язок з іншими, суміжними.
Методичний підхід до вступної лекції полягає у розвитку в студентів інтересу до предмета, створенні у них цілісного уявлення про дисципліну, що сприяє її творчому засвоєнню. Доцільно розповісти про методику роботи над курсом, охарактеризувати підручники та навчальні посібники, ознайомити зі списком рекомендованої літератури, розповісти про вимоги до іспиту та інші види занять, що будуть доповнювати курс.

виокремити основні питання курсу, зосередити увагу на практичному значенні

набутих знань у подальшому навчанні та майбутній професійній діяльності. Спеціальним дидактичним завданням заключної лекції є стимулювання інтересу студентів до більш глибокого подальшого вивчення відповідної дисципліни, з’ясування шляхів і методів самостійної роботи з цього предмета.
Оглядова лекція – основний метод вивчення кількох тем програми. Застосовується для викладу відомостей, що мають інформаційне значення. Якщо для вступної лекції типовими є різноманітні прийоми узагальнення, установок, оцінних висновків, то оглядовій лекції притаманні елементи оповіді та опису, які поєднуються з аналізом та узагальненнями. Головним в оглядовій лекції є підготовка до розуміння певних закономірностей. Оглядова лекція – це систематизація знань на більш високому рівні. Психологія навчання показує, що матеріал, який чітко подається у вигляді системи, запам’ятовується краще і його більш вдало застосовують при перенесенні на нові ситуації, ніж суму тих же фактів, поданих несистемно. В оглядовій лекції корисно виокремити та чітко розглянути дуже складні питання, що входять до екзаменаційних білетів.

лекції має відповідати робочій навчальній програмі, відображати найновіші досягнення

науки, висвітлювати перспективи подальшого розвитку наукових пошуків.
По-друге, у лекції мають реалізовуватися вимоги загальнодидактичних принципів навчання: науковості, систематичності і послідовності, свідомості, активності й самостійності, наочності, зв’язку змісту навчального матеріалу з професійною діяльністю, доступності, емоційності.
По-третє, потрібно забезпечити логічно доцільну структуру лекції відповідно до змісту навчального матеріалу.
По-четверте, лекція має сприяти активізації мисленнєвої діяльності студентів задля їх інтелектуального розвитку.
По-п’яте, у лекції доцільно виокремлювати певні компоненти змісту для самостійного опрацювання студентами з належним методичним забезпеченням.

насамперед має ознайомити з предметом науки, розкрити специфіку вивчення

суспільного життя саме з погляду цієї дисципліни. Слухачу не відразу вдається самостійно вловити грань між різними науками в підході до однієї й тієї ж проблеми. Саме завдяки лекції він може відразу зрозуміти, як і в якому аспекті цю проблему вивчає та чи інша наука – психологія, педагогіка, політологія, соціологія.
Вступна лекція також відкриває перед слухачами загальну перспективу вивчення науки, акцентує на основних проблемах, які вивчатимуть студенти, показує значення «своєї» науки і створює необхідний психологічний настрій, формує психологічну готовність до глибокого вивчення. Їй властиві проблемно-пошуковий та пошуково-інформаційний характер.
Оглядові лекції, зазвичай, використовують для узагальнення і систематизації знань матеріалу великих обсягів і значної складності, насамперед для студентів заочної форми навчання, коли необхідно об’єднати кілька тем. Тоді матеріал подають ніби поверхнево, тобто оглядово, акцентуючи на найважливіших аспектах. Науково-педагогічний працівник оглядово охоплює всі теми, проте акцентує на складних питаннях і деякі з них подає докладно. Він ніби формує «скелет» навчального матеріалу, його основу.

принципів, умов, форм, методів та особливостей самостійної і під

керівництвом викладача діяльності студентів щодо вивчення навчальної дисципліни чи практичної діяльності (практика).
Настановні лекції найчастіше проводять зі студентами заочної та дистанційної форм навчання. Вивчення кожного навчального предмета для студентів цих форм навчання треба починати з настановної лекції.
Підсумкова лекція – вид лекції, який використовують наприкінці вивчення навчальної дисципліни, блоку навчальних дисциплін, курсу тощо з метою підбити підсумки щодо аналізу діяльності студентів; глибини й широти отриманих знань, навичок і вмінь, розкриття шляхів утілення їх у життя; висвітлення проблем наукових питань, які вивчають та ін. Її читають наприкінці вивчення предмета, курсу, модуля, розділу тощо.
Ознаки інформаційної (тематичної) лекції добре відомі. Історично сформувавшись як засіб передавання готових знань через монологічну форму спілкування, інформаційна лекція під впливом змісту навчання змінюється і розвивається, не може залишатися незмінною.

студентів, які об’єднали свої зусилля на досягнення цілей загального

і професійного розвитку особистості спеціаліста. На відміну від змісту інформаційної лекції (його розкриває викладач і він відомий від початку та підлягає лише запам’ятовуванню), матеріал проблемної лекції, нове знання педагог розкриває у процесі розв’язання суперечливих завдань.
На проблемній лекції мислення студентів залучають за допомогою створення проблемної ситуації, ще до того, як вони отримали необхідну інформацію, яка є для них новим знанням, наприклад, про спосіб розв’язання того чи іншого завдання. У традиційному навчанні діють навпаки – спочатку дають знання, спосіб чи алгоритм розв’язання, а потім уже приклади, на яких можна потренуватися в застосуванні цього способу.
Навчальна проблема може мати вигляд теоретичного чи практичного запитання, яке потребує відповіді. Її сутність – у суперечності між наявними знаннями студентів і новими для них фактами, явищами, для пізнання яких наявних знань недостатньо: між знаннями і способами знаходити істину. Ті, хто навчаються, повинні усвідомлювати цю суперечність і чітко уявляти необхідність її розв’язання.

підготовлених візуальних матеріалів, які повністю розкривають тему лекції. Ці

матеріали мають забезпечувати систематизацію знань студентів, надання нової інформації, створення проблемних ситуацій і можливості їх розв’язання.
Краще застосовувати різні види наочності – натуральну, образотворчу, символічну.
У лекції-візуалізації важлива певна візуальна логіка і ритм подачі матеріалу.
Лекція вдвох (на двох). Моделюють реальну професійну ситуацію обговорення теоретичних питань з різних поглядів у викладенні двох фахівців, наприклад, представників двох наукових шкіл, теоретика і практика, прихильника чи противника того чи іншого рішення.
Діалог науково-педагогічних працівників між собою має демонструвати культуру спільного пошуку розв’язання проблемної ситуації, залучати до спілкування студентів, які задають запитання, висловлюють свої погляди, формують власне ставлення до суті проблеми, демонструють той чи інший емоційний відгук на те, що відбувається.

оперативно аналізувати професійні ситуації, постаючи в ролі експертів, опонентів,

рецензентів, знаходити неправильну або неточну інформацію.
Підготовка викладача до лекції полягає в тому, щоб закласти в її зміст певну кількість помилок змістового, методичного або поведінкового характеру. Список таких помилок надають слухачам наприкінці лекції. Лектор добирає помилки таким чином, щоб вони були ретельно «замасковані» та їх важко було помітити. Це вимагає спеціальної праці викладача з темою, високого рівня володіння матеріалом і лекторської майстерності.
Завдання студентів у тому, щоб під час лекції знайти помилки і назвати їх наприкінці заняття.
Лекція-прес-конференція. Виникла під впливом необхідності відображення в навчальному процесі особливостей діяльності фахівців із науково-технічної пропаганди.
Назвавши тему лекції, викладач просить студентів письмово задати йому запитання з цієї теми. Кожний студент повинен упродовж 2-3 хвилин сформувати найцікавіші для нього запитання, написати на папері й передати викладачу. Потім лектор протягом 3-5 хвилин класифікує запитання за змістом і починає читати лекцію. Викладає матеріал не як відповіді на кожне запитання окремо, а у вигляді розкриття теми, у процесі якого формуються відповідні відповіді. Завершуючи лекцію, викладач робить підсумкову оцінку запитань, як відображення знань та зацікавлень слухачів.
Основна мета лекції-прес-конференції наприкінці теми чи розділу – підсумування лекційної роботи.

використовують певну сукупність методів.
Дедуктивний метод – виклад матеріалу від загального

до часткового. У процесі викладу матеріалу дедуктивним методом ми імітуємо відповідні висновки й заохочуємо аудиторію зробити шлях пізнання часткового через загальне. Однак застосування цього методу ефективне в тому разі, якщо воно поєднується з іншими методами, насамперед з індуктивним.
Індуктивний метод – рух думки від часткового до загального, від знання одиничних чи часткових факторів до загальних правил, узагальнень.
Метод аналогії (схожість, паралель, подібність). Використовуючи цей метод, ми не просто згадуємо про схожість будь-якого явища, а й допомагаємо слухачам зробити аналогічний висновок, який можна сформувати так: якщо два явища подібні в одному чи кількох аспектах, вони, можливо, схожі в інших. У давньогрецькій мові термін «аналогія» означає відповідність. У всіх підручниках логіки підкреслено імовірний, приблизний характер розумового висновку за аналогією, вона перебуває ніби нижче від індуктивного методу й має допоміжний характер.

аргументів і фактів у процесі викладення лекційного матеріалу.
Метод концентрації,

який полягає в тому, що викладення будують навколо одного центру, яким є поставлена проблема. У процесі лекції науково-педагогічний працівник тримає її в полі зору, повертається до неї, поступово заглиблюючись і розвиваючи висунуте положення, питання.
Метод ступінчастості – викладач розкриває проблематику теми, переходячи від однієї частини (ступеня) до іншої.
Історичний (хронологічний) метод, який полягає у викладенні матеріалу згідно відповідної хронології, що має місце для даного наукового дослідження (факту, відкриття).
Просторовий метод, який допомагає подати факти і події більш наочно, зримо, у їхній динаміці та взаємодії. Використовуючи такий метод, лектор стимулює слухача до створення уявних картин, використовує окремі фрагменти опису деяких фактів чи явищ, наукових досліджень у ширшому плані. Під час лекції, залежно від теми, цільової установки і складу аудиторії, можна використовувати різні методи викладення матеріалу.

читання лекції через постановку проблем, які треба розв’язати. Розв’язуючи

їх у взаємодії з викладачем, аудиторія формулює теоретичні узагальнення, робить висновки. Теоретична основа проблемного викладення – положення про те, що найкраще людина розвивається інтелектуально за умов подолання труднощів у процесі самостійного розв’язання завдань. Це відповідає загальним психологічним законам, і активність живого організму зростає в ситуації деякої невпевненості, боротьба за її подолання пробуджує енергію, викликає почуття задоволення, тоді як цілковита впевненість, навпаки, атрофує життєву активність.
Метод монологу полягає у монологічному викладенні матеріалу, студенти в обговоренні можуть участі не брати. Науково-педагогічний працівник сам подає навчальну інформацію через монолог.
Монологічно-проблемний метод полягає в поданні навчального матеріалу через розв’язання проблемних ситуацій у монолозі науково-педагогічного працівника, тобто лектор сам висуває, розкриває і розв’язує проблемні ситуації.

логіко-психологічних особливостей. Науково-педагогічний працівник показує, пояснює методику пошуку, шлях

наукового пізнання. Тому слухач, стежачи за його думкою, засвоює зразок наукового пошуку.
Метод діалогічного викладення полягає в тому, що науково-педагогічний працівник, пояснюючи матеріал, залучає студентів до процесу не тільки пошуку розв’язання, а й формування проблем. Це складний метод, але він тісно пов’язаний з розвитком особистості, бо навчає розумових дій, виховує творчість. У результаті критичного осмислення студент вчиться «бачити» проблеми, задавати проблемні запитання, виховувати в собі почуття проблемної ситуації. Цей метод забезпечує найвищий рівень навчання.
Метод візуалізації – згортання змісту та різних видів інформації в наочні образи. Ці образи, їх сприйняття, можна розгорнути і зробити фундаментом адекватних розумових та практичних дій. Сьогодні для підвищення ефективності процесу навчання у ВНЗ дедалі частіше застосовують так звані активні методи. Вони допомагають звільнити свідомість, активізувати інтелектуальний і розумовий потенціал особистості, набути необхідних практичних навичок і вмінь.

підготовки і проведення лекцій:
■ науково-педагогічний працівник має володіти технікою

організації студентів на оптимальну діяльність на лекції;
■ неабияке значення має зовнішність науково-педагогічного працівника. Викладач постійно має тримати себе на рівні належної культури в одязі, зовнішності, використанні додаткових атрибутів, бути взірцем для студентів;
■ перед початком лекції важливо сконцентрувати увагу студентів на сприйнятті навчального матеріалу. Цікаві запитання сприяють гальмуванню нервових збуджень у корі головного мозку від попередніх подразників і допомагають думати в бажаному напрямі. Доцільно також вдаватися до актуалізації опорних знань, які є передумовою розуміння нового навчального матеріалу лекції;
■ необхідно чітко сформулювати тему лекції, визначити мету, вказати (якщо це можливо) професійну спрямованість навчального матеріалу; ознайомити з основними питаннями, які буде розглянуто; надати студентам список наукової літератури з коментарями про методику використання джерел;
■ ефективність лекції як методу навчання значно зростає, коли викладач використовує опорні сигнали: малюнки, таблиці, схеми, специфічні вправи, ключові слова;
■ важливим чинником, який впливає на ефективність лекції, є мовна культура педагога.

Підготовка і проведення лекції: організаційно-методичні аспекти

складна, відповідальна діяльність викладача, що потребує значної концентрації зусиль

і вияву майстерності.
Цей процес вимагає тривалого часу і передбачає не тільки написання тексту лекції, але й:
психологічну підготовку педагога до її проведення;
глибоке осмислення мети лекції, сутності головних положень, ідей;
«внутрішнє переживання» її змісту;
вироблення педагогом власних переконань у його значущості, впевненості у своїх знаннях;
оволодіння майстерністю виступу і взаємодії з аудиторією.

етап, який умовно розділяють на кілька елементів чи фрагментів:
визначення

теми, її місця в навчальному курсі, зв’язку з попередніми і наступними темами; коротке, чітке, лаконічне формування теми;
постановка та осмислення мети лекції як очікуваних результатів, яких бажає досягнути лектор (формування наукових понять, знань, оволодіння принципами, орієнтирами виконання дій тощо);
виокремлення основних питань, головної ідеї, що пронизує усю лекцію, осмислення задуму лекції;
опрацювання необхідної науково-теоретичної літератури, навчально-методичних посібників, сучасних наукових досліджень;
визначення обсягу навчальної інформації, зокрема обсягу матеріалу з кожного питання, відбір доцільної і важливої наукової і навчальної інформації;
складання плану лекції;
мисленнєве уявлення конкретної студентської аудиторії, для якої готується лекція, характерних особливостей студентів відповідного курсу, усвідомлення специфіки їхнього фаху, своєрідності поведінки під час лекції, кількості людей в аудиторії;

послідовності, системності, продумування питань для дискусії, діалогу, аргументів для

доказу тверджень, прикладів з практичної діяльності із врахуванням фаху і специфіки студентської аудиторії, відбір доцільних методів, прийомів;
мисленнєве проговорення, осмислення змісту навчальної інформації з різних точок зору, усвідомлення власного розуміння навчального матеріалу;
підбір і підготовка наочного матеріалу;
написання повного тексту лекції із використанням чітких визначень і формулювань;
усне проголошення змісту лекції (особливо для викладачів-початківців) або окремих фрагментів; вироблення, коректування моделі, стилю, манер ораторського виступу і взаємодії зі студентами.

можна поділити на кілька фрагментів:
■ вступ;
■ викладення матеріалу основного

змісту;
■ підсумкова частина.

Вступ має бути коротким і чітким, від 5 до 10 хвилин. Викладач зосереджує увагу студентів на проблемі, основній ідеї лекції, меті, дає коротку характеристику проблемі, розкриває її актуальність і значущість (теоретичну, практичну), стан висвітлення і розв’язання питань, вказує на рекомендований список літератури, який розкриває проблему.
Вдалий вступ – значна частина успіху викладача. Він може починати заняття й з опису будь-якого незвичайного епізоду, явища, факту, які стосуються теми лекції, чим збуджує інтерес у студентів до подальшого викладу.

питань лекції. Використовують доведення, факти, аналіз понять, категорій, висвітлення

подій, аргументів, демонстрацію дослідів, слайдів, характеристику різних поглядів, зв'язок із практикою, сферою застосування здобутих знань тощо.
Останній етап викладу матеріалу – підсумкова частина. Вона має бути такою ж короткою, як вступ. Початок і завершення лекції – найважливіші для будь-якого виду лекції.
Основна мета завершальної частини: підсумок висловленого в лекції, закріплення і підсилення вражень, викладених у процесі заняття; відповіді на запитання; формулювання студентам завдань для самостійної роботи; стимулювання слухачів до ґрунтовнішого вивчення проблеми тощо.
Отже, у системі навчання лекції належить провідне місце. Вона вводить студентів у науку, допомагає впевнено в ній орієнтуватися, полегшує засвоєння найскладніших теоретичних проблем, допомагає науково аналізувати сучасну соціальну дійсність, має емоційний вплив і стимулює творче мислення слухача, заряджає його ентузіазмом.

навчання».
Назвіть характерні ознаки організаційних форм навчання.
Назвіть види організаційних форм

навчання.
У чому відмінність між семінарським, лабораторним та практичним заняттями?
Назвіть види лекцій.
Обґрунтуйте вимоги до проведення індивідуальних занять зі студентами.
Назвіть особливості навчальних конференцій.
Який зміст ви вкладаєте в поняття «форми організації навчання»?
На вашу думку, лекція – це форма, метод чи вид навчальної діяльності?
Охарактеризуйте історичний аспект розвитку і становлення лекції.
Укажіть переваги і недоліки лекційної системи навчання у сучасній вищій школі.
Які види лекцій використовують у ВНЗ? У чому їх дидактичне завдання?
Як мають реалізовуватися основні функції навчання у процесі лекційної роботи?
Чи можна стверджувати, що в сучасній вищій школі лекція є головним видом навчальної праці? Обґрунтуйте свої міркування.
Якою має бути лекція за структурою? Розкрийте технологію підготовки до лекції. Охарактеризуйте основні вимоги до методики і техніки проведення лекції.