Презентация на тему Організація виховної роботи у вищому навчальному закладі

у педагогічному вищому навчальному закладі.
Основна проблема: розкрити сутність виховання

старшого юнацького віку, єдність національного і загальнолюдського аспектів.
Провідна ідея: “Виховання перебуває в такому дуже складному і органічному зв’язку з народним життям, що справжні форми його не можуть вийти готовими з однієї голови, хай навіть це – голова Юпітера” (І.Франко).
Основні поняття теми: виховний ідеал, мета виховання, принципи виховання, система національного виховання, національна самосвідомість.

закладі.
2. Основні напрями виховання студентів у процесі навчання та

позанавчальній діяльності.
3. Виховна робота в академічній групі.
4. Роль та функції куратора академічної студентської групи.
5. Форми позааудиторної роботи з студентами.


Обрані методи: проблемна лекція.
Обладнання: фрагменти відеозаписів.

сто-
ліття. – К.: Либідь, 1994.
2. Концепція виховання дітей та

молоді в національній системі
освіти. – К.: Райдуга, 1994.
3. А.М.Бойко. Оновлена парадигма виховання: шляхи реаліза-
ції: Навчально-метод. посіб. – К.: ІЗМН, 1996 – 232 с.
4. Гаврилов Е.В., Гудзинський М.М., Горбунова А.М. Модель
взаємодії компонентів системи "Викладач – студент" у замкненому
стані // Проблеми вищої школи. – 1994. – Вип. 80. – С. 16 – 25.
5. Дмитрик І.С., Бурлака Я.І. Технологія виховного процесу.-К.,
1991.
6. Дунець Л., Дунець О. Формування професійних інтересів у
майбутніх фахівців // Рідна школа. – 2001. - № 1. – С. 48 – 50.

В українській народній педагогіці воно вживалося у значенні “оберігати”,

ховати від зла, шкідливого впливу. Поняття "виховувати" і "навчати" у сучасних умовах - це два самостійних поняття, хоча і взаємопов'язаних між собою. Навчання - частина виховання.
К.Д.Ушинський підкреслював : "Виховання бере людину всю, якою вона є, з усіма її народними і поодинокими особливостями, - її тіло, душу, розум". Ототожнювати ці поняття не можна. Ототожнення свого часу привело до дублювання понять "освіченість" і "вихованість".

між поколіннями, сприяння становленню індивідуума суб'єктом конкретно-історичного процесу, що

передбачає безболісне входження та адаптацію підростаючих поколінь до життя в певних соціально-економічних реаліях.

При всій різноманітності пошуків, що ведуться в світі, нині, на нашу думку, слід зупинитися на чотирьох напрямах у дослідженнях проблем виховання.

мати авторитарний чи ліберальний характер, але обов'язково з наданням

переваги науковій раціональності. Сутність цього напряму в абсолютизації наукових знань («знаннєцентризм»). Нині він характеризується як прогресивними, так і реакційними тенденціями. Біля витоків цього напряму стояли К.Д. Ушинський та М.І. Пирогов, які підкреслювали важливу роль виховання у формуванні людської особистості. У педагогічній творчості цих та інших педагогів подальше обґрунтування знайшов принцип єдності навчання і виховання.

розглядається як підґрунтя виховання й освіти. Це більш сучасний

погляд на виховання, який розвивається в руслі процесів демократизації. Він не обмежується школою, передбачає гуманний соціум, який здатний гармонізувати відносини людини і суспільства.

Культуроцентрична парадигма забезпечує тріаду — «Істину», «Добро» і «Красу», навчає протистояти «Неправді», «Злу», «Потуранню». У наукових колах формується і третій напрям у новій парадигмі виховання, однак його сутність і зміст чітко ще не визначені. Деякі вчені, зокрема А.П. Валецька, розглядають його як «культуротворчий», висхідним принципом якого вважають «цілісність картини світу і людини в ній».

тенденціях, вчені визначають ще одну – нову виховну парадигму

як планетарно-особистісну, глобально-історичну за своїм значенням, в основі якої — освічена людина, озброєна науковими знаннями і найновішими культурними досягненнями людства.

Сучасна нетрадиційна особистісно-гуманістична парадигма виховання, розроблена Бойко А.М., має антропоцентричний характер. Вона об'єктивно прийшла на зміну знаннєцентричної і культуроцентричної парадигмам, її системоутворюючим фактором виступає не культура, не освіта, а дитина як унікальна неповторність і найвища цінність.

освіти всіх рівнів акредитації і загальноосвітніх шкіл, що підтверджує

її перспективний характер. Інтеграцію України у світовий культурно-освітній простір може забезпечити передусім система виховання, адекватна меті держави і конкретної особистості. Тому в сфері виховання відбувається інтенсивний пошук більш досконалої моделі. Вона повинна базуватися на кращих національних,культурних і виховних традиціях, враховувати уроки історії українського народу, власні ресурси і можливості держави, забезпечувати духовну і професійну творчість педагогічної громадськості.

досвіді свого народу, його традиціях, звичаях і обрядах,багатовіковій мудрості,

духовності. Воно є конкретно-історичним виявом загальнолюдського гуманістичного і демократичного виховання.

Таке виховання забезпечує етнізацію дітей як необхідний і невід'ємний складник їх соціалізації.

Наука доводить, що справжнє виховання є глибоко національним за своєю сутністю, змістом, характером. Софія Русова писала, що національне виховання забезпечує кожній нації найширшу демократизацію освіти, коли її творчі сили не будуть покалічені, а значить, дадуть нові оригінальні і самобутні скарби задля вселюдського поступу. Тоді виховання через пошану до свого народу виховує в дітях пошану до інших народів.

(великій, середній, малій) є дуже складним явищем. Кожен колектив

вихователів завжди відповідальний за його організацію перед суспільством, майбутніми поколіннями.

За словами А.С.Макаренка, перед вихователями завжди стоїть подвійний об‘єкт: особистість і суспільство. Змінюючи особистість, змінюємо суспільство; зміна суспільства впливає на формування особистості кожної людини.

Процес виховання завжди спрямований на зміну поглядів, переконань, ідеалів, звичок, поведінки.

теоретичної парадигми національного виховання, запропонованої В. Гнатюком, через тріаду

рис особистості “громадянин – патріот – гуманіст”.

досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури

міжнаціональних взаємин, формування у молоді рис громадянина української держави, розвиненої духовності, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури.

Мета національного виховання конкретизується через систему виховних завдань, що є загальними не тільки для усіх виховних закладів, а для всього суспільства загалом.

нації, виховання духовної еліти, примножувати культурний потенціал, який забезпечить

високу ефективність діяльності майбутніх спеціалістів. Це може бути досягнуто через:

виховання майбутніх спеціалістів авторитетними, високоосвіченими людьми, носіями високої загальної світоглядної, політичної, професійної, правової, інтелектуальної, соціально-психологічної, емоційної, естетичної, фізичної та екологічної культури;
створення необхідних умов для вільного розвитку особистості студента, його мислення і загальної культури, шляхом залучення до різноманітних видів творчої діяльності (науково-дослідної, технічної, культурно-просвітницької, правоохоронної та ін.);

відродженні забутих та створенні нових національно-культурних традицій регіону, міста,

вищого навчального закладу;
формування « Я » - концепції людини творця на основі самоосвіти, саморозвитку, самовиховання, самовдосконалення, моральної самозавершеності;
пропаганду здорового способу життя, запобігання вживанню студентами алкоголю, наркотиків, викорінення шкідливих звичок.

Цілеспрямоване формування готовності до педагогічної діяльності студентів магістратури передбачає систематичне і комплексне використання принципів, засобів, форм, методів професійного виховання.
 
Результативність виховного процесу залежить від певних педагогічних умов, серед яких особливо значущим є співвідношення позиції особистості і системи педагогічних впливів.

в тому, що він включає в себе формування педагогічної

спрямованості майбутніх педагогів і основ професійної етики.
При організації виховного процесу важливо пам'ятати про умови його результативності, а саме:

формування морального обличчя особистості відбувається на основі діяльності людини і її спілкування із оточуючими;
співвіднесення зовнішніх впливів з індивідуальними особливостями особистості;
знання джерел і рушійних сил її самовизначення.

Структурними елементами процесу виховання є: мета, зміст,
форми, методи і засоби виховання, його результат.

Компонентами процесу виховання є: свідомість особистості студента, її емоційно-чуттєва сфера, звички поведінки

процесі навчання та позааудиторної діяльності студента.
Позааудиторна виховна робота у

вищому навчальному закладі проводиться на основі студентського самоврядування, активності і самостійності студентів за умови керівної ролі студентського активу і педагогічної допомоги викладачів. Позааудиторна робота стимулює формування особистості майбутнього фахівця у контексті професіоналізації всіх виховних впливів на студентів.

Основними напрямами виховної роботи у вищому навчальному закладі є: формування наукового світогляду; громадянське та патріотичне виховання; правове виховання; моральне виховання; художньо-естетичне, трудове, фізичне виховання; екологічне виховання; професійно - педагогічне виховання.

групах здійснюється через інститут кураторів. Це управлінська ланка, яка

взаємодіє з іншими у системі позааудиторної виховної роботи і забезпечує її організацію на рівні студентської академічної групи.
Результатом діяльності куратора є набуття молодою людиною соціального досвіду поведінки, формування національної самосвідомості, ціннісних орієнтацій і розвиток індивідуальних якостей особистості.
Куратор призначається адміністрацією університету на підставі подання декана факультету, а також з урахуванням побажань студентів для роботи з академічними групами I-V курсів.

досвідчений педагог. Враховується також профіль підготовки фахівців та специфіка

діяльності факультету. Строк перебування на посаді куратора - один навчальний рік (згідно з наказом ректора університету).

Обов’язковими умовами призначення на посаду є:
стаж викладацької роботи у вищому закладі освіти (не менше ніж два роки, з них у даному університеті - не менше одного року);
обов'язкове викладання одного з лекційних курсів чи проведення семінарсько-практичних занять в академічній групі.

Куратор, як правило, працює із конкретною академічною групою протягом трьох-п`яти років.

прийнята в університеті та за поданням даного факультету чи

проректора. Результати діяльності куратора обговорюються систематично на засіданні кафедр, радах факультетів, ректоратів та вченій раді згідно з планом роботи університету.

Функції куратора академічної групи:

Аналітична (передбачає планування та організацію виховної роботи студентською групою на підставі
урахування куратором: міжособистісних стосунків у колективі, мотивів навчальної та пізнавальної діяльності студентів, рівня їх інтелектуального розвитку, індивідуальних особливостей, соціально-побутових умов життя (останнє досліджується куратором спільно з профоргами груп), стану здоров’я , результатів навчання тощо)

групам, радам тощо);
Функція соціалізації (реалізується у гуманістично-орієнтованій взаємодії "педагог

— студент". Куратор академічної групи допомагає вихованцю в особистісному розвитку, засвоєнні та прийнятті суспільних норм, цінностей, дотриманні засад духовно повноцінного буття);
Комунікативна (знаходження спільної мови між куратором і групою).

проект плану виховної роботи на навчальний рік, який затверджується

на зборах академгрупи; стежить за виконанням плану, в процесі якого аналізує ефективність виховної роботи, розвиток творчої ініціативи студентів, самоврядування; веде індивідуальну роботу зі студентами; виявляє нахили і здібності студентів і сприяє їх участі в роботі наукових гуртків, творчих студій, культурних товариств, клубів за інтересами тощо.

Планування значною мірою визначає результати та перспективність системи виховної роботи. Цілеспрямоване і чітке планування допомагає кураторам уникнути багатьох помилок та негативних явищ у студентський групі. Обґрунтований план дозволяє намітити загальні перспективи та конкретні шляхи розв'язання поставлених виховних завдань.

та форми виховної роботи, що плануються, передбачають реалізацію конкретних

цілей та задач. Кожна справа має сприяти розв'язанню поставлених завдань. Залежно від мети кожна форма роботи має свою специфіку у її використанні;
врахування потреб та інтересів, індивідуальних особливостей кожного студента;
співтворчість педагогів та студентів в організації виховної роботи;

з життям суспільства, майбутньою професійною діяльністю студентів;
комплексний характер планів;
цілісний

підхід до процесу планування;
наступність змісту та форм виховної роботи;
конкретність, доцільність плану, обґрунтованість виховної роботи, врахування особливостей студентського колективу, рівня його розвитку, традицій, що склалися;
розумна насиченість плану.

виховні години, які включаються до розкладу академічних занять, а

викладачеві до індивідуального плану роботи; бесіди "За круглим столом", дискусійні клуби, інші заходи виховного впливу в студентських аудиторіях і гуртожитках (із залученням фахівців різного профілю); культпоходи історичними місцями рідного краю, до музеїв, картинних галерей, на виставки, до театрів; колективний перегляд кінофільмів та вистав з їх наступним обговоренням; індивідуальна виховна робота зі студентами з урахуванням їх ындивідуальних особливостей.

куратора академічної групи є:

рівень вихованості майбутніх спеціалістів;
активність, згуртованість

групи, суспільно-корисний характер діяльності групи;
стабільний режим роботи академічної групи, відсутність серйозних випадків порушень трудової та навчальної дисципліни студентами;
позитивна мотивація навчально-виховної діяльності студентів, що виявляється у навчально-пізнавальній, науково-дослідній, інших видах діяльності;
мікроклімат у групі, що сприяє самореалізації особистості кожного студента;

особистості кожного студента;
діяльність студентського самоврядування у групі;
участь

групи у загальноуніверситетських заходах;
сприятливі умови проходження адаптаційного періоду студентами І-го курсу;
оволодіння студентами досвідом соціальної поведінки.



Результатом виховної діяльності куратора має бути достатній рівень вихованості студентів. Під вихованістю у педагогічному розумінні мають на увазі комплексну властивість особистості, яка характеризується наявністю і рівнем сформованості у неї суспільно значущих якостей, що відображають мету виховання.