Презентация на тему Предмет, основні закони і категорії риторики, як науки про красномовство

ролі й цілі
Закони риторики
Технології управління аудиторією
Риторичний канон

слово rhetorike означає «ораторське мистецтво». Риторика – це наука,

яка вивчає ораторське мистецтво, майстерність публічного виступу перед певною аудиторією. Риторика покликана навчити ефективно впливати на аудиторію, відстоювати чи доводити свою точку зору через публічний виступ. Риторика – це наука про мистецтво публічного виступу.

і ефективне. Ефективність - здатність мовлення завоювати визнання (згоду,

симпатію, співчуття) слухачів, змусити їх діяти певним чином

Літературний (від Ісократа)
Гарне мовлення - пишне, побудоване за канонами естетики

Предметом риторики як навчальної дисципліни є вивчення теорії красномовства і формування необхідних якостей оратора

побудови гарного мовлення, незалежні від конкретної сфери мовної комунікації

Галузеві
Наука про особливості окремих видів мовної комунікації у зв'язку з умовами комунікації, функціями мовлення і сферами діяльності людини:
Політична,
Академічна,
Юридична,
Соціально-побутова,
Богословсько-церковна,
Військова,
Торгівельна

зведення правил (граматика) для передачі певної інформації
Вивчається науками про

мову: фонетикою, лексикологією, граматикою.

Мовлення
вживання мовних засобів, організованих за правилами мови, в певних ситуаціях і контекстах, конкретними комунікантами для досягнення певної мети
Вивчається науками про мовлення — прагмалінгвістикою, соціолінгвістикою, психолінгвістикою, стилістикою

національної самосвідомості, традицій культури і історії народу. Мова виявляє

себе лише в мовленні і лише через нього виконує своє головне, комунікативне, призначення.
Під мовленням розуміють використання людиною мовних багатств в життєвих ситуаціях, результат процесу формулювання і передачі думки засобами мови. Мовленню конкретного мовця притаманні особливості вимови, лексики, структури пропозицій. Таким чином, мовлення є конкретним і індивідуальним.

КОДУВАННЯ

ПОВІДОМЛЕННЯ КАНАЛ
ДЕКОДУВАННЯ ОТРИМУВАЧ

і отримувач (мовець і той, що слухає, або адресант

і адресат). Залежно від типу комунікантів виділяють міжособове спілкування (користуються однією мовою, належать до однієї соціокультурної спільноти людей) і міжмовне (міжкультурне) спілкування представників різних етносів і народів, що говорять на різних мовах.
Канал зв'язку визначає форми, засоби і методи організації і передачі інформації: усне і письмове спілкування, телефонну бесіду або повідомлення в листі, комунікацію індивідуальну і масову, комунікацію у віртуальному середовищі інтернету і т.п.

коду: літературна мова або його діалект, жаргон і

т. п. при спілкуванні однією мовою; при використанні декількох мов спілкування — для білінгвального носія мови — це вибір однієї з використовуваних мов.
Від адекватності декодування повідомлення залежить результат спілкування: досягнення запланованого впливу на адресата або його відсутність — дефект комунікації.
Повідомлення, його зміст і форма визначаються контекстом і ситуацією спілкування — комунікативними параметрами, що вимагають врахування як лінгвістичних, так і екстралінгвальних чинників. (Контекст спілкування – середовище, час, особливості каналу комунікації та інші умови, в яких має місце конкретне спілкування). Виділяють вербальний, соціальний, ситуативний, фізичний, психологічний і інші види контексту. До ситуативних чинників відносять як фізичну ситуацію спілкування (дебати, гра, науковий диспут і тому подібне), так і її стилістичні характеристики: ситуації офіційного / неофіційного спілкування та ін.

об'єднуються в тексти. Функціонуючи в реальних мовленнєвих ситуаціях, тексти

утворюють дискурс (“текст, занурений в життя”).
У найбільш загальному вигляді дискурс є «інтегральним феноменом, мисленнєвокомунікативною діяльністю, що є сукупністю процесу і результату і що включає як екстралінгвальний, так і власне лінгвістичний аспект; у останньому окрім тексту виділяють пресупозицію ( - імпліцитний (неявний) компонент смислу повідомлення, який повинен бути істинним, щоб повідомлення загалом не сприймалось як аномальне у певному контексті) і контекст (прагматичний, соціальний, когнітивний), що обумовлюють вибір мовних засобів».

сплетіння») виникає й існує лише в процесі спілкування; це

мовленнєва одиниця, втілення комунікативного акту; це послідовність вербальних знаків.
Текст - словесний усний або письмовий твір, що є єдністю деякого більш менш завершеного змісту (сенсу) і форми (мовлення), що формує і виражає цей зміст.

за допомогою слів як закінченого факту є мовленнєвою подією.

Це може бути:
монолог,
діалог,
диспут,
окрема фраза,
вигук.

компонентів

1) мовленнєвої поведінки,

2) мовленнєвої ситуації,

(форма мовлення);
жести і міміка;
просторова поведінка (взаємне розташування співрозмовників).

мовної події – оратором і мовним середовищем (аудиторією);
чинники

місця дії (фізичний чинник) – матеріальна обстановка (будинок, сад, вулиця, літак і тому подібне).

роль, виконує закріплену за ним функцію в процесі спілкування.
Ця

роль залежить від:
статусу учасників спілкування,
їх особистих взаємин,
настрою в даний момент,
повороту подій в процесі спілкування.
Мовленнєва роль є проекція соціальної ролі на мовну ситуацію плюс вплив мовної ситуації як такий.

– це результат, який ми хочемо отримати від своєї

промови. Загальний сенс всіх комунікативних актів полягає у тому, щоб після їх здійснення нам стало краще, ніж було до цього.
Кожен учасник мовленнєвої події повинен чітко уявляти собі свою мовленнєву роль і мовленнєву мету, а також мовленнєві ролі і цілі своїх співрозмовників. Необхідно знати, що, кому і навіщо говорити, а також розуміти, хто, що і навіщо говорить нам.

правоту (переконати);
спонукати до дії ;
обговорити проблему
знайти

істину;
виразити своє розуміння і дати свою оцінку;
доставити собі і співрозмовникові задоволення самим процесом спілкування;
дати вихід власним емоціям;
створити певну психологічну атмосферу.

цілей, але другорядні цілі необхідно підпорядковувати головній, уміти вибудовувати

їх ієрархію.
Мовленнєва мета є не лише у оратора, але й у слухача, що називається мовленнєвим очікуванням; це те, про що слухач бажає дізнатися від оратора, те, задля чого він, наприклад, прийшов на лекцію, на мітинг, включив телевізор і тому подібне. Здійснювати будь-яку мовленнєву подію варто лише у тому разі, якщо у оратора і у слухача в достатній мірі перетинаються їх смислові поля.

це її зміст, що розглядається з урахуванням його загальної

мовленнєвої мети: що і навіщо я хочу розповісти (як оратор) або почути (як слухач). Зона пересічення смислових полів оратора і слухача визначає собою смислове поле мовлення.

її цілі, забезпечуючи необхідну оратору реакцію адресата. Вирішенню цього

завдання служать чотири закони загальної риторики.
Перший закон - закон гармонійного діалогу оратора і слухачів. Для збігу мовних цілей оратора і слухачів необхідні:
достатня вихідна обізнаність слухачів в даній темі та їх зацікавленість в ній;
загальна ціннісна орієнтація оратора і слухачів;
дохідливість, конкретність і наочність викладу.

якщо це великий монолог, була діалогізованою.
Діалог (тут не

як обмін висловлюваннями, а як обмін почуттями, духовний резонанс) - це вихідні умови досягнення належною мірою гармонії (згоди) між оратором і аудиторією.

Слухача треба вивчати, знати його інтереси, проблеми, пристрасті, «хворі

місця», психологічний склад, - все, що може вплинути на результат вашої мови.

Близькими адресату повинна бути не тільки тема в цілому,

але і підхід до неї, кут зору, а також її приватні аспекти. Найважливіше - спільність оціночної позиції (якщо тільки ви не ставите собі за мету перепереконання слухачів), безперечність прикладів і авторитетів.
Якщо уміло подати цікавий матеріал, то разом з ним слухач охоче сприйме й незначну кількість нецікавого (явище емоційної інерції)

приклад, ілюстрація, колоритні порівняння, моделі та аналогії
За допомогою

узагальнень ораторів слухачі досить легко переходять з конкретного рівня сприйняття на рівень абстрактний.

орієнтації адресата
в структурі мови.
Важливо не тільки дати слухачам тему

мови та її план (останній дотримується далеко не в усіх мовних жанрах), але і періодично давати їм зрозуміти, в якому місці мовного маршруту знаходяться в даний момент оратор і слухачі.
Важливо також виділити структурні частини виступу особливими фразами, інтонаціїй і жестами, щоб адресат міг точно розрахувати витрати своїх сил на решту мови.
Краще закінчити трохи раніше, ніж цього очікує слухач.
Стислість - одне з безперечних достоїнств оратора.

Емоційне забарвлення в багатьох (хоча і не у всіх)

видах усних виступів вельми бажана, а в деяких - просто необхідна. Емоції часто є найкоротшим шляхом до уваги слухачів.

настройки слухачів. Приємному оратору вірять більше, ніж неприємному. Те

саме можна сказати і до його мови.
Але! не можна сподобатися абсолютно всім, особливо в аудиторії, поляризованої з точки зору цінностей (група сперечальників, парламент, мітинг, судова колегія і т.п.). Догодити одним - значить налаштувати проти себе інших

тоді, коли слухач довіряє оратору. Для цього останній повинен

володіти такими якостями:
Чарівність - вміння подобатися іншим. Тут, крім того, що прийнято називати хорошими манерами, важлива природність, вміння бути самим собою, не брати на себе не притаманні вам органічно і не потрібних ситуацією мовних ролей.

за правилами, прийнятим в даному середовищі.
«Все життя - театр

і люди в ньому актори» (В. Шекспір).
Мовну роль, як і соціальну, треба вміти грати, знаючи правила гри стосовно будь-якої мовної ролі і мовної ситуації

однозначно сформульована мова і чим твердіше вона звучить, тим

більше ефект навіювання.
Але не слід налаштовуватися як на надто сприятливий, так і на свідомо невдалий результат вашої мови. Навчіться сприймати плюс як плюс, а мінус - як нуль (не в аналітичному, а в чисто психологічному плані).

своєму ставленні до слухачів, такі і вони до нього.

Хочете нажити ворогів - атакуйте слухачів, хочете знайти друзів - поважайте їх. Шукайте спільне між собою і потенційними союзниками, а відмінності намагайтеся пригасити.

його відсутність в оратора виявляються будь-якою аудиторією миттєво і,

як правило, безпомилково. Брехливу мову будь-які словесні хитрощі зроблять лише ще більше штучною та відразливою. Щирому оратору слухач прощає багато недоліків не тільки форми, а й змісту промови.

позиції, недопущення вільно чи не вільно підтасовок, служби активів

(перебільшення, приписування уявних дій або намірів, підміна фактів і логіки емоціями, лайливими або хвалебними ярликами).

притягне залізо. Сумує оратор - нудьгує і публіка, і

актуальність обговорюваної теми лише частково компенсує його млявість.

(30 хв.)

всього по 4-5 хвилин, однак тут починає позначатися сукупний

ефект втоми (від промов попередніх ораторів), і якщо ви виступаєте ближче до кінця дебатів, то ваші насіння будуть падати на вельми виснажений грунт.
Потрібно:
узагальнити у своєму слові все сказане до вас однодумцями і опонентами.
підсилити голос
додати пафосу
викласти замість деталей теми назрілі конкретні пропозиції (це називається «проїхатися на чужій спині»)
Ідеально – укластися в 3 хвилини, оскільки максимум уваги при налаштуванні аудиторії на коротку промову припадає саме на третю хвилину: саме тут слід подати основну теза виступу у вигляді 10-15-секундної фрази і на цьому закінчити

з невідомим, важкого - з легким, спірного - з

безумовним, серйозного - зі смішним; критику з похвалою, пафосного - зі спокійним викладом матеріалу.
2) Мовні модуляції - зміна темпу мови, сили голоса у відповідності до змісту сказаного.

починають відволікатися або засипати, треба терміново застосувати один з

прийомів змістовного, стильового чи вокального перебою. Іноді буває корисно витримати привертає увагу паузу або демонстративно відкашлятися.
4) Смислові кванти - 5-7-хвилинні відрізки, які має сенс виділяти в розлогих промовах для кожного приватного сюжету або тези з його доказами, бо увагу середнього слухача здатне безперервно утримуватися на одній темі якраз такий час.