Презентация на тему софія русова

вихователів до вивчення та аналізу педагогічних і філософських поглядів
С.

Ф. Русової;
۰забезпечити обмін професійного досвіду, використовуючи ідеї педагогіки С. Ф. Русової.

дитини, національна школа, в
якій пробуджується її національна і

громадянська свідомість»
С. Русова

лютого 1856 року на Чернігівщині. Мати Софії – Ганна

Жерве, французького походження, батько – Федір Ліндфорс, швед.  Зразкову родину Ліндфорсів поважали сусіди і селяни, проте щастя було недовгим. Коли Софійка була зовсім маленькою, померли її сестра Наталя і брат Володя. Від туги і горя тяжко захворіла й невдовзі померла мати. Діти залишилися під опікою батька Федора Ліндфорса, який справою свого життя вважав безкорисливе служіння народові.

яку закінчила з золотою медаллю.
 Взимку 1871 родину спіткало

горе: раптово помирає батько. Зовсім юна Софія залишилася круглою сиротою.
Перед Софією постає питання: який шлях обрати? І вона із сестрою Марією вирішує присвятити себе школі. З цією метою сестри їдуть до Петербурга, де вивчають досвід кращих педагогів та роботу шкіл: твори Песталоцці, Руссо, Дістервега, Фребеля.

Ліндфорс відкривають приватний дитячий садок, у якому було 20 вихованців.
Серед вихованців

були здебільшого діти з родин інтелігенції, зокрема двоє дітей Старицьких. Сестри не шкодували свого часу, готуючись до занять зі своїми вихованцями.

вона познайомилася з Олександром Русовим. Молоді люди взаємно симпатизували

один одному. «Він перший відкрив мені красу української народної пісні,— напише пізніше Софія Федорівна,— заговорив до мене українською мовою і без довгих промов і пояснень збудив у мене ту любов до нашого народу, що вже ніколи не покидала мого серця й керувала всією моєю працею довгі літа».

вийшов горезвісний Валуєвський указ із відомою фразою: «никакого малороссийского

языка нет, не было й быть не может». Українське слово переслідувалося й заборонялося.
Саме в цей час Київська українська громада, колеги й друзі покладають на Олександра Русова надзвичайно складну й відповідальну місію — врятувати від загибелі заборонені рукописні вірші Тараса Шевченка й надрукувати за кордоном увесь «Кобзар» без цензурних скорочень.
Протягом 1875–76 років подружжя здійснило в Празі всю роботу, пов'язану з підготовкою й виданням двох томів «Кобзаря», а потім і перевезенням його через кордон на батьківщину. Уже самим тільки цим вчинком Русови вписали власну сторінку в історію української культури.
.

постійно перебувала під поліційним наглядом. Часто переслідувана, змінювала місце перебування,

проте всюди включалася у громадську роботу, влаштовувала прилюдні народні читання, організовувала таємні школи.
У 1908 році Олександр Русов дістав запрошення з Києва від директора Комерційного інституту викладати статистику. Софія щаслива: збулася її мрія жити й працювати в Києві. У 1910 році Русова ввійшла до складу вчительської колегії комерційної школи. У Комерційному інституті вона викладає французьку мову. У той час у педагогічному житті сталася знаменна подія — почав виходити педагогічний журнал «Світло», співредакторами якого були Софія Русова.

теоретик. Вона виступає з лекціями перед педагогами, вихователями, студентами.
Окрім

того, Софія Федорівна виїжджає за кордон, вивчає роботу дитячих садків у Європі, діяльність їх вихователів. Після повернення до Києва вона виступає з питань дошкільного виховання у Фребелівському товаристві.
У 1917 році С.Русову запрошують прочитати курс лекцій з дошкільного виховання у Київському Фребелівському педінституті, який на той час готував вихователів для дошкільних установ /Нині – це педуніверситет ім. М.Драгоманова/.

вищу освіту та лекторського стажу читання лекцій, ці лекції

вона прочитала блискуче. Так Софія Федорівна прилучилася до педагогіки, з якою не поривала до кінця життя, стала професором даного закладу.
У перші роки радянської влади С.Русова бере активну участь у товаристві поширення писемності серед населення України.
У 1917 р. Софія Русова бере активну участь у встановленні в Україні Народної Республіки і стає її діячем членом Центральної Ради. На пропозицію секретаря Міністерства України С.Ф.Сташевського Софію Федорівну призначають головою відділу дошкільного виховання Міністерства освіти України.

лекцій копати буряки, працювати на городах”. Запам'ятався випадок, коли

ректорові університету, математикові Федорову, літньому, поважному чоловікові, який прийшов до їдальні зі своїми глечиками, відмовили в обіді, оскільки він не виходив на польові роботи. Починався страшний терор, знищення інтелігенції. Софія Федорівна не могла далі перебувати в атмосфері шпигунства, доносів, страху й недовіри. Вона змушена була емігрувати до Львова. Звідти переїжджає до сина у Відень. Там Русова пише «Теорію і практику дошкільного виховання»
,

Русова дістала туди запрошення. У цей же час у

Гаазі відбулися збори Інтернаціональної жіночої ради, куди Українська Жіноча Рада делегувала Софію Федорівну. «Треба тепер, щоб Русова цілу Європу об'їхала й розповіла про ситуацію в Україні»,— вона несла світові правду про те, що коїться в Україні. Розповідала про голод, винищення селянства, терор проти національно свідомої інтелігенції..
У 1923 році Софія Русова – професор Українського педагогічного інституту імені Михайла Драгоманова у Празі.

Русова приходить довисновку, що гармонійну людину можна лише тоді

виховати, якщо будуть виконуватися такі умови:
− виховання повинно бути індивідуальним;
− національним;
− відповідати вимогам часу;
− бути вільним від урядових вимог.

ідею шкільного життя.

її роль у створенні національної системи освіти, 2005 року Міністерство освіти і

науки України запровадило нагрудний знак «Софія Русова». Ним нагороджують наукових, науково-педагогічних і педагогічних працівників за значні особисті успіхи у галузі дошкільної та позашкільної освіти.
Праці Софії Русової – це не тільки історія української педагогіки, але й змістовний аналіз специфіки українського дитячого садка й школи.
Від юних літ і до глибокої старості вона була незламно вірною українській ідеї й залишила нам мудрі настанови педагога і вченого.

цінності.

місце в багатогранній педагогічній спадщині вченої займає концепція української національної

системи освіти і національного виховання, у межах якої отримали своєрідну інтерпретацію найважливіші фундаментальні теоретико-методологічні проблеми — мета, завдання, зміст, методи, принципи, форми освіти, навчання й виховання.

й визначальна в педагогічній концепції С.Русової. У центрі педагогічної

концепції вченої перебуває дитина з її природженими задатками, здібностями, можливостями, талантами.
Головне завдання виховання — забезпечення розвитку відзначених чинників, а також національної самосвідомості і загальнолюдської моралі; формування соціально зрілої, працелюбної, творчої особистості, здатної до свідомого суспільного вибору і збагачення інтелектуального, духовного, економічного, соціально-політичного і культурного потенціалу свого народу.

що красномовно свідчать її твори
«Теорія і практика дошкільного

виховання», «Дитячий сад на національнім грунті», «Дошкільне виховання», «Нова школа соціального виховання», «Націоналізація дошкільного виховання», «Нові методи дошкільного виховання», «Роль жінки у дошкільному виховання» та інші, а також подвижницька практична діяльність у галузі дошкільного виховання.