Презентация на тему Демографічна проблема

сучасності, що зачіпають інтереси всього людства. Найважливіші проблеми народонаселення,

які загрожують украй негативними наслідками: стрімке зростання населення, або демографічний вибух, у країнах, що розвиваються, і загроза депопуляції, або демографічна криза, в економічно розвинутих країнах. До проблем народонаселення слід віднести також неконтрольовану урбанізацію в країнах, що розвиваються, кризу великих міст у деяких розвинутих країнах, стихійну внутрішню й зовнішню міграцію, яка ускладнює, політичні відносини між державами.

Нерівномірне зростання населення в різних регіонах супроводжується інтенсивним процесом перерозподілу світового населення між ними. Частка населення економічно розвинутих регіонів неухильно знижується (33,1 % 1950 p., 27 % 1975 p.) і, згідно з прогнозами ООН, зменшиться на початку XXI ст. до20,5 %, тоді як частка регіонів Азії, Африки та Латинської Америки, що розвиваються, відповідно зростає (1950 р. – 66,9 %, 1975 р. – 72,9 % і за оцінкою на початку XXI ст. — 79,5 %). Важливість даної проблеми полягає в тому, що такий розвиток негативно позначається на міжнародних відносинах. Подолання економічної відсталості регіонів, що розвиваються, необхідне для нормальних відносин між державами і для прогресу людства в цілому.

У країнах Західної Європи, Північної Америки та Японії в 70 — на початку 90-х років посилилася тенденція до різкого падіння народжуваності — значно нижче від рівня, який забезпечує просте відтворення населення. В майбутньому це загрожує депопуляцією населення з її негативними соціальними наслідками.

Африки та Латинської Америки, що розвиваються, призводить до подвоєння

його чисельності кожні 20—30 років і ускладнює вирішення соціально-економічних проблем. У сучасному світі спостерігається ціла низка "парадоксів відсталості".

1. Внаслідок значних відмінностей у темпах приросту населення розрив у рівнях національного доходу на душу населення між розвинутими і тими країнами, що розвиваються, збільшився з 1:10 в 50-х роках до 1:13 наприкінці 70-х років і сягнув 1:15 у 2000 р.

2. Безпрецедентна за масштабами урбанізація та випереджувальні темпи зростання міського населення супроводжуються одночасним швидким збільшенням чисельності сільського населення в країнах, що розвиваються (млрд. осіб): 1950 p. — 1,4; 1980 р. — 2,2 і, за розрахунками ООН, — 2,8 у 2000 р.

3. Поряд із значним збільшенням зайнятості, особливо в промисловості, росте потреба в нових робочих місцях для працездатного населення. На початку 90-х років число безробітних, а також осіб, що не знаходять постійного заробітку, в країнах, що розвиваються, перевищило 500 млн.

населення у світі — з 61 % 1960 р.

до 71 % 1980 р. і, за прогнозом ЮНЕСКО, до 85 % до кінця XX ст., кількість неписьменних на земній кулі (більшість із них живе в країнах, що розвиваються) відповідно виросла з 700 млн.до 800 млн.душ і очікується 950 млн.у 2000 р. Потенційна небезпека розвитку сучасної світової демографічної ситуації полягає в тому, що населення земної кулі, чисельність якого в 1999 р. перевищила 6 млрд осіб (а в 2025 р. -8 млрд), входить у XXI ст. з 1 млрд голодуючих, 1 млрд неписьменних, І млрд безробітних, 1,5 млрд знедолених, які знаходяться за межею бідності.

Населення стрімко збільшується не у розвинутих країнах, а у тих, що розвиваються. В 1950 р. співвідношення між цими двома групами країн складало приблизно 1:2, до 1985 р. воно виросло до 1:3, а на початку XXI ст. воно складе 1:4.

При існуючих соціально-економічних умовах, у першу чергу в країнах, що розвиваються стрімкий ріст населення веде до загрози забруднення навколишнього середовища, скопичення гігантського числа людей у великих містах. Це і збільшення небезпеки їх масової загибелі від голоду і хвороб на випадок ряду неврожайних років, через епідемії від антисанітарних умов тощо.

Деякі західні демографи (Д.-Дж. Боуг, Д. Медоус, Я. Тінберген та ін.) зводять проблеми народонаселення до демографічного вибуху і єдиним засобом їх вирішення вважають досягнення нульового приросту населення до 2000 р. або 2025—2050 pp. завдяки скороченню народжуваності в країнах, що розвиваються.

засобами контролю над народжуваністю можна регулювати демографічну ситуацію. На

їхню думку, країни, що розвиваються, здатні проводити ефективну демографічну політику, залишаючись порівняно відсталими в економічному, соціальному й культурному відношеннях. Із критикою концепції нульового приросту виступило чимало вчених (А. Сові, К. Кларк, П. Куусі, Дж. Саймон та ін.), які відзначають, що стабілізація чисельності світового населення, як одна з умов вирішення проблем народонаселення, являє собою природно-історичний процес: нульовий ріст населення є не причиною, а наслідком його поступового переходу до стаціонарного стану. При цьому країни, що розвиваються, можуть здійснити перехід від демографічного вибуху до простого відтворення населення або його помірного зростання тільки в процесі одночасного економічного, соціального та культурного розвитку.

Загострення проблем народонаселення поставило перед наукою нові проблеми: визначення допустимих меж чисельності народонаселення Землі (з урахуванням низки обмежувальних чинників — продовольчого, енергетичного, економічного, соціально-психологічного — називають цифри від 10 млрд до 20 млрд осіб); строки досягнення стабілізації чисельності населення планети (за прогнозами — середина XXI ст.); найактуальніша проблема науки й демографічної політики — стримування зростання населення в країнах, що розвиваються.

Незначне зниження темпів приросту народонаселення в деяких країнах, що розвиваються, стало помітним із другої половини 80-х років.