Презентация на тему Вступ до психології та культури ділового спілкування

функції.

Спілкування - складний багатоплановий процес встановлення й розвитку контактів

між людьми, породжуваний потребами спільної діяльності й обміну, що включає в себе інформацію, вироблення єдиної стратегії взаємодії, сприйняття й розуміння іншої людини.

у якому відбувається обмін діяльністю, інформацією і досвідом, що

передбачає досягнення певного результату, вирішення конкретної проблеми чи реалізацію певної мети.

виокремлення в ньому трьох взаємопов'язаних чинників: - перцептивного (процес

сприймання й пізнання партнерами один одного і встановлення на цій основі взаєморозуміння); - комунікативного (передбачає обмін інформацією між індивідами); - інтерактивного (організація взаємодії між учасниками спілкування, тобто обмін діями).

вищеназвані складові, має й певні особливості, а саме: -

наявність певного офіційного статусу суб’єктів спілкування; - спрямованість на встановлення та підтримку взаємовигідних контактів, зв’язків між представниками сторін; - відповідність певним загальновизнаним і загальноприйнятим правилам; - передбачуваність ділових контактів, які попередньо плануються, визначається їх мета, зміст і можливі наслідки; - конструктивність характеру взаємовідносин, їх спрямування на розв’язання конкретних завдань, досягнення певної мети; - безпосередня діяльність, якою зайняті люди, а не проблеми, що бентежать їх внутрішній світ.

інформаційно-комунікативну (полягає в будь-якому обміні інформацією);

- регуляційно-комунікативну (регуляція поведінки

й регуляція спільної діяльності у процесі взаємодії);

- афективно-комунікативну (регуляція емоційної сфери людини).

функцій, які реалізуються в будь-якому процесі ділової взаємодії і

забезпечують досягнення в ньому певних цілей:

спонукальну – стимулювання активності партнера зі спілкування, що спрямовує його на виконання тих чи інших дій;
координаційну – взаємне орієнтування й узгодження дій для організації спільної діяльності;
розуміння – не тільки адекватне сприйняття й розуміння сутності повідомлення, але й розуміння партнерами один одного;
встановлення стосунків – усвідомлення й фіксування свого місця в системі рольових, статусних, ділових, міжособистісних та інших зв'язків, в яких належить діяти індивідові;
здійснення впливу – зміна стану, поведінки, особистісно-змістових утворень партнера (намагань, думок, рішень, дій, потреб, активності, норм і стандартів поведінки тощо).

процесу (передавання інформації, взаємовплив, пізнання один одного, обмін результатами

діяльності тощо) може бути характеристика його стосовно автономних компонентів, таких як:

мета, зміст, засоби спілкування;
учасники процесу, тип зв’язку, що встановлюється між ними;
види й форми спілкування;
стилі, стратегії і тактики спілкування;
результат спілкування тощо.

емоційно-формуюче, - ритуальне спілкування, кожне з яких має свої

певні цілі і форми.

один одного;
взаємну оцінку партнерів;
взаємну передачу інформації;
обґрунтування

і визначення позицій кожної зі сторін;
обмін почуттями;
взаємодію партнерів, колег;
керування діяльністю;
виконання завдань;
задоволення потреб клієнтів та ін.

(міжособистісні контакти, без яких спільна діяльність стає практично неможливою);
бажане

(міжособистісні контакти, що сприяють успішнішому вирішенню виробничих, виховних та інших завдань);
нейтральне (міжособистісні контакти, які не заважають, але й не сприяють розв’язанню проблем);
небажане спілкування (міжособистісні контакти, які ускладнюють досягнення завдань спільної взаємодії).

метою є розширення інформаційного фонду партнера, передавання необхідної для

професійної діяльності інформації тощо);
експресивне (формує у партнера психоемоційний настрій, спонукує до необхідної соціальної дії);
сугестивне (має на меті вплинути на ділового партнера з метою зміни мотивації, ціннісних орієнтацій, поведінки тощо).

ділові суперечки,
дискусії,
засідання,
наради,
збори,
семінари,
переговори,
конференції,

презентації,
торги,
прес-конференції,
дебати,
брифінги тощо.

свою:
стратегічну лінію,
тактику проведення,
певні фази.

стимулює волю учасника спілкування, змушує його діяти усвідомлено, інтенсивно,

мобілізувати свої здібності, знання, досвід, уміти підпорядковувати свої сили досягненню цієї мети.

яка в конкретній ситуації буде найбільш сприятливою у досягненні

поставленої мети. Ґрунтується тактика спілкування на певних засадах, найважливішими з яких є:

наявність декількох варіантів поведінки в однотипній ситуації і вміння оперативно ними скористатись;
недопущення конфронтації чи конфліктів з діловим партнером;
вміле використання механізмів людської взаємодії, прихильності, симпатії, антипатії, довіри, поваги і т.п.);
уважне ставлення до нових, хоч і незвичних на перший погляд ідей, думок;
освоєння тих моделей поведінки, які приносять успіх у ділових стосунках;
вміння подати себе, правильно оцінювати реакцію партнерів, вловлювати найменші зміни в ситуації.

- у контексті особистісного становлення людини,

- як спосіб

її діяльності.

складна цілісність, яка включає в себе знання, вірування, мистецтво,

мораль, закони, звичаї, здібності і звички, що набуваються і досягаються людиною як членом суспільства.

та уявлень, що регулюють поведінку і взаємини людей у

процесі їхньої виробничої діяльності.

ціннісний і ментальний.

Ціннісний прошарок виступає як культурний феномен,

який може передаватися як традиція й обумовлює етичну сторону ділових відносин, зовнішньо виявляється як стереотип, як звична посадова поведінка, як актуальні цінності і норми, що регулюють практичну діяльність.
Ментальний прошарок ділової культури пов'язаний із ситуаціями, коли звичні норми і цінності стають неефективними і люди починають конструювати нові.

статус людини;
цілі, задачі та комунікативні наміри партнерів;
особливості

ситуації, що складається під час спілкування;
сформований характер стосунків між діловими партнерами;
індивідуально-психологічні особливості учасників взаємодії;
особливості комунікативних можливостей партнерів (особливості інтелектуальної діяльності, професійна компетентність, мовленнєва культура тощо);
морально-етичні і ціннісні установки тощо.

яка існує реально або суб’єктивно-пережита у ситуаціях спілкування. Для

подолання цих бар’єрів необхідне удосконалення технік ведення бесіди, навичок та уміння взаємодії.

реципієнт установлює на шляху небажаної, стомлюючої або небезпечної інформації
Причини

виникнення:
відмінності у соціальному статусі;
відмінності у політичних уподобаннях;
відмінності у релігійні поглядах;
професійні відмінності;
різне світовідчуття, світорозуміння, світогляд взагалі;
індивідуальні психологічні особливості тих, хто спілкується;
особисте ставлення (недовіра, образа, підозра тощо).

Можна виділити наступні:
Естетичний - виникає через не сприйняття співрозмовником

зовнішнього вигляду, особливостей міміки співрозмовника. Усувають такий бар'єр шляхом самоконтролю поведінки.
Моральний - виникає через відмінності у принципах та нормах поведінки, спілкування окремих осіб.
Інтелектуальний - причиною виникнення є різний інтелектуальний рівень, різний рівень знань, освіченості. Також може проявлятися у спілкуванні людей різних професій.
Мовленнєвий - є результатом нечіткої вимови, неправильного тлумачення слів тощо. Є характерним для людей, що спілкуються з використанням різних діалектів.

настільки взаємопов’язані, що їх складно відокремити один від одного.

іншими людьми визначає її стиль спілкування, під яким прийнято

розуміти систему принципів, норм, методів, прийомів взаємодії й поведінки індивіда.

Індивідуальний стиль спілкування виявляється, насамперед, у мовній поведінці, а також проявляється через невербальні сигнали тіла: рукостискання, погляд і постановка голови; тон голосу; дистанція і займані позиції за столом перемов; специфіка використовуваних поз, жестів, рухів тіла.

комунікативної поведінки людини, яка проявляється за будь-яких умов взаємодії

– в ділових стосунках, у стилі керівництва, у способах прийняття рішень та розв’язання конфліктів, в обраних прийомах впливу на людей, арсеналі вербальних та невербальних засобів спілкування. Стилі спілкування мають своєрідне емоційно-вольове забарвлення, яке визначається: темпераментом, психофізіологічними та індивідуальними особливостями людини, набутим життєвим досвідом.

він тісно пов'язаний з психологічними особливостями її мислення, прийняття

рішень, прояву комунікативних властивостей тощо; • стиль спілкування не є вродженою якістю, а формується в процесі взаємодії і змінюється, отже його можна коригувати й розвивати; • соціально-економічні, політичні, соціально-психологічні та інші зовнішні чинники впливають на формування стилю спілкування; • стиль спілкування зумовлений культурними цінностями найближчого середовища, його традиціями, усталеними нормами поведінки тощо.

стилі лідерства (керівництва): • авторитарний (або директивний, командно-адміністративний) -

жорсткі способи управління, визначення всієї стратегії діяльності групи, заборона ініціативи та обговорення прийнятих рішень, одноосібне прийняття рішення тощо; • демократичний (або колегіальний) - колегіальність, заохочення ініціативи; • ліберальний (відмовлення від керування, усунення від керівництва).

одноосібно, віддає накази, робить вказівки. Він завжди точно окреслює

«межі компетентності» кожного, тобто жорстко визначає ранги партнерів і підлеглих. За авторитарного стилю спілкування рішення, ухвалені на верхніх поверхах ієрархії, надходять униз у вигляді директив (саме тому цей стиль часто-густо називають директивним). При цьому лідер (керівник) неполюбляє, щоб директиви підлягали обговоренню: їх, на його думку, належить незаперечно виконувати. За лідером залишається також контроль та оцінка ефективності діяльності.

заохочення активності учасників комунікативного процесу, широка поінформованість усіх, хто

бере участь у дискусії, про розв'язувану проблему, про виконання накреслених завдань і цілей. Це сприяє зростанню ініціативності співрозмовників, кількості творчих нестандартних рішень, поліпшенню морально-психологічного клімату в групі.

з іншими -перекладанням виробничих функцій на їхні плечі, невмінням

у процесі ділової взаємодії впливати на її результат, намагається уникнути будь-яких інновацій. Про людину-ліберала можна сказати, що вона у спілкуванні «пливе за течією». За ліберального стилю взаємодії типовою стає ситуація, коли активні й творчо зорієнтовані співробітники починають використовувати робоче місце та час для діяльності, яка не пов'язана із спільною справою.

спілкування поділяються на: - виконавчий (орієнтація людини на офіційну

субординацію й міжособистісні контакти); - ініціативний (орієнтація людини на справу та на себе); - агресивний (коли співрозмовник прагне досягти успіху у спілкуванні та діяльності, контролюючи інших тощо); - відчужений (якщо в розмові людина зберігає емоційну дистанцію, незалежність у спілкуванні); - альтруїстичний (бажання допомогти іншим); - маніпулятивний (використання інших людей як засобів для досягнення власної мети) та ін.

званий трансформаційний стиль. Ділові люди, що сповідують цей стиль,

звертаються до високих ідеалів і моральних цінностей співрозмовників, спонукуючи їх змінювати попередні цілі, потреби й намагання. Способи спілкування й поведінка ділових людей будуються таким чином, щоб продемонструвати свою впевненість у розмові, бути взірцем для підлеглих, надихнути їх на досягнення поставлених цілей.